Вільям - Ромео і Джульєтта, Вільям

почуєш, свисни голосніше,

Я знатиму, що хтось іде до склепу.

Дай квіти. І роби, як я звелів.

 

Паж

(убік)

Як страшно тут самому серед мертвих!

Навколо домовини... Але зважусь.

(Відходить)

 

Паріс

Я шлюбне ложе квітами укрию,

Солодка квітко! Постіль із граніту

Водою запашною я омию

Або сльозами окроплю ці плити.

Й щоночі буду, вражений журбою,

Носити квіти й плакать над тобою!

 

Хлопець свище.

 

Знак подає слуга. Там хтось іде.

Чия нога ступає тут проклята

Й перебива мені обряд любовний?

Із смолоскипом? Ніч, сховай мене!

(Ховається)

 

Входять Ромео й Балтазар зі смолоскипом, ломом, заступом тощо.

 

Ромео

Дай заступа мені й залізний лом.

Візьми цього листа і завтра вранці

Віддай моєму батькові його.

Дай смолоскип. Гляди ж, під страхом смерті,

Що́ б не побачив ти і що́ б не чув,

До мене не підходь і не втручайся.

В це ложе смерті хочу я спуститись,

Щоб глянуть ще раз на мою дружину;

А головне - щоб зняти в неї з пальця

Коштовний перстень: перстень той потрібен

Мені задля важливої мети.

Тепер іди звідсіль. Але гляди,

Якщо насмілишся ти повернутись

І підглядать, що буду я робити,

Клянусь, я розірву тебе на шмаття

І члени всі твої розсію тут,

На цвинтарі голодному. Бо зараз

Ця ніч і замір мій - і дикі, й люті.

Вони лютіші, ніж голодний тигр,

Вони грізніші, ніж бурхливе,море...

 

Балтазар

Я йду, синьйоре, й турбувать не стану.

 

Ромео

І будеш другом. Ось, візьми собі.

Живи!.. Бувай щасливий і прощай!

 

Балтазар

(убік)

Я все ж сховаюся: мене лякає

Цей погляд дикий. Зло він замишляє.

(Відходить)

 

Ромео

Огидна пащо! Ти, утробо смерті!

Пожерла щонайкращий дар землі!

Я щелепи гнилі твої розкрию.

(Розбиває двері до склепу)

І силою новий напхаю корм.

 

Паріс

Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

Отой Монтеккі, що убив кузена

Коханої моєї?.. Горе це,

Як думають, звело її в могилу.

Це він прийшов знущатися з мерців!

Схоплю його!

(Виходить наперед)

Спинись, Монтеккі! Стій!

Покинь ганебну і гидку роботу!

Невже й по смерті помста ще живе?!

Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.

Ходім, ти арештований і вмреш.

 

Ромео

Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.

Юначе добрий мій, 61 о, не дратуй

Безумного, який удався в розпач.

Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене...

Згадай хоч про померлих... Хай ця думка

Про долю їх злякає і тебе.

Благаю, не штовхай мене на гріх

Іще новий і не гніви даремно...

О, йди собі! Клянуся небом, я

Люблю тебе ще більше, ніж себе;

Таж зброю маю я лиш проти себе...

Тікай хутчій! Живи і пам’ятай:

Тебе безумний врятував. Прощай!

 

Паріс

Я зневажаю всі твої закляття

Й беру тебе як підлого злочинця!

 

Ромео

Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись!

(Б’ються)

 

Паж

О боже! Б’ються! Я покличу варту!

(Виходить)

 

Паріс

(падає)

О смерть моя!.. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульетти...

(Вмирає)

 

Ромео

Я обіцяю, слово честі. Гляну

Йому в обличчя... Хто це?.. Граф Паріс!

Меркуціо то родич!.. Що казав

Дорогою слуга мій? Я не слухав,

Бо тяжко стиснула скорбота серце...

Здається, він казав, що граф Паріс

Мав із Джульєттою ось повінчатись...

Чи він казав, чи це мені приснилось?

Чи то, почувши про Джульєтту, я

Утратив розум - марити почав?

О, дай мені, дай руку, бо й тебе

Зі мною вписано в скорботну книгу

Лихої долі на одній сторінці!

Я покладу тебе в могилу пишну...

В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.

Таж тут моя Джульєтта спочиває;

Її краса страшний, похмурий склеп

На променистий оберта палац.

Лежи тут, смерть,- тебе ховає мертвий!

(Кладе Паріса в склеп)

Буває часто, люди перед смертю

Стають веселі! А в уяві свідків

Це «передсмертна блискавка остання».

Чи ж це «остання блискавка» й моя?

Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум’янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі,- це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’ю, моя любов!

(П’є)

О чесний

Аптекарю! Швидка твоя отрута...

Отак я з поцілунком умираю!..

(Падає)

 

З другого