Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

Від обурення він нервово переступав з ноги на ногу, люто блимав очима й хапався за ладівницю. Як усі старі шукачі, він був дуже вразливий, коли йшлося про порушення звичаю.

Більшість присутніх бачила Мура вперше: серед натовпу раптом знялися оплески. Гол Слейтер та його прихильники зраділи — тієї хвилини вони повірили, що Семюел Мур зуміє домогтися тут ладу. “Жовторотий” серед цих людей було образливе слово, одначе насварений хлопець більше й не писнув. Жаба виліз до Семюела на скриню. Його в таборі вже знали. Стягнувши з голови старого фетрового капелюха, він помахав ним, і навкруги стало тихо.

— Люди! — гукнув він понад юрбою. — Люди! Найперше хочу завідомити всіх, хто ще не знає звичаю: кожен, хто тут копає золото, мусить прийти, як тільки почує гасло тривоги. Це означає, що скликають раду. Ви скоро самі побачите, що така рада всім нам дуже потрібна. — Оскільки ніхто не заперечував йому, він додав: — А тепер говоритиме Сем, — і скочив зі скрині.

Семюел Мур довго не розводився.

— Одного з нас порізано, — мовив він, — і коли…

— Це для нас не новина, самі бачили! — почулося з одного гурту.

Юрба загомоніла. Мур збагнув, що його пробували спровокувати й виставити на глузи. Однак він не втратив спокою і повів далі:

— Коли ми це попустимо, то скоро тут ніхто не зможе спокійно працювати й добувати золото.

— То ж була всього п’яна бійка! — знову крикнув хтось зухвало. — Не мороч нам голови!

Саме тієї хвилини Гол Слейтер подав коня вперед і спинився з одного боку скрині, на якій стояв Мур, а ковбой Джім миттю під’їхав з другого боку.

Хтось із юрби захоплено вигукнув:

— Гол Слейтер! Ого! І Гол Слейтер тут!

— А хто він такий? — запитав якийсь чоловік поблизу того, що гукав.

— Гляди, щоб не довелося тобі ближче спізнатися з ним, коли в нього буде така міна, як оце тепер, — була відповідь. — Не один міг би про нього дещо оповісти.

Вугласте Слейтерове обличчя набуло невластивого йому виразу — люті й завзяття. Він сидів на коні непорушно, як статуя, і начебто байдуже споглядав на юрбу.

Галас дедалі гучнішав. Чути було запитання, вигуки, уривки фраз. За Семюелом Муром раптом з’явилися півколом шестеро вершників, і з їхніх облич можна було вичитати, що вони його не підведуть. Решта корктаунців теж приступили ближче, а за ними й ще багато хто з копачів. Усі вони зразу поставали спиною до Семюела Мура, а Едвард Фінні і Джо Слейтер сперлися на скриню біля Семюелових ніг. Сам він, тримаючи великого пальця на ладівниці, спокійно перечікував.

— Хлопці, пустіть мене на скриню, мерщій пустіть! — давлячись словами, попросив неповороткий шукач, що добре був присоромив жовторотого, і незграбно спробував вилізти до Мура.

Жабі не треба було навіть нахилятися з сідла: він довгими руками схопив старого за комір і витяг на скриню. Схвильований промовець, важко дихаючи, замахав руками, аж Мурові довелося відступити набік, і закричав:

— Тепер бачите, до чого вже дійшло! Поговорімо хоч раз відверто! Серед чесних шукачів замішалися п’яниці й грабіжники. І якщо ми їм не покажемо кулака, то ще не один накладе головою за свої самородки! Тримаймося разом, люди, і виженімо койотів з табору! А щоб Семюел мав тут авторитет, я пропоную вибрати його суддею! Хто за це?

Він був червоний, мов індик. Юрба заплескала в долоні, загукала, підносячи руки, — за Семюела проголосували майже всі. Його адвокат був задоволений і ще гукнув наостанці:

— Тепер хай тільки хто переб’є мову судді, ми йому швидко заткнемо пельку!

І зіскочив із скрипі.

Юрба раптом зацікавилася зборами. Люди хотіли знати, чим вони скінчаться, і тепер уже самі бачили, які потрібні збори.

Семюел Мур знову почав говорити. Він повернувся туди, звідки почув вигук, хоч і не знав, чий то був голос.

— Ти кажеш, що то була п’яна бійка. Це правда. Але порізати людину — завжди злочин. А крім того… у пораненого ще й украдено золото.

По юрбі наче буря пройшла, вона захвилювалась, і раптом навколо шістьох чоловік, серед яких був горлань, зробилося вільне місце. Мур коротко розповів, що дізнався від француза. Тоді один чоловік із того самого гурту гукнув:

— Неправда, це мій капшук!

Серед людей запала тиша. Вони позирали то на Семюела Мура, то на горланя.

— Я вимагаю, щоб Кед виступив перед зборами! — сказав Мур.

У гурті ніхто й не ворухнувся.

— А їх було двоє! — озвався якийсь білявий молодик. — Я сам бачив.

Гол Слейтер швидко ззирнувся з Джімом. Одним порухом він підігнав коня вперед, і люди розскочилися. Джім і Жаба зразу опинилися поруч Гола, за ними подалися й решта ковбоїв. Усе сталося в одну мить: зненацька шістьох чоловіків оточили. Жаба всміхнувся: вершники діяли, ніби добре зіграні актори. Коли оточені глянули Слейтерові у зеленаві очі, то зразу збагнули, з ким мають діло.

— Хто з вас Кед? — холодно запитав Гол Слейтер майже крізь зуби.

За таких обставин він не витрачав багато слів. До того ж у нього завжди свербіла рука схопитися за револьвера, коли він стояв перед такою сволотою. Він хотів бути фермером, але тепер обставини знову вимагали від нього іншої дії…

— Я Кед, — відповів один із гурту.

Відповів начебто байдуже, але його обпалене вітрами обличчя ще дужче потемніло, а колючі очі ні на мить не відривалися від Гола.

— А де другий?

Кедів сусід зухвало стріпнув головою.

— Ану, гайда! — просичав Гол Слейтер.

Вершники наїхали на них, і їм довелось скоритись. Четверо їхніх приятелів не зважилися сказати ні слова і навіть не ворухнулись. Один із них, вайлуватий, справжнє страшило, тільки зубами заскреготів.

Двоє бандитів ішли крізь юрбу непевною ходою, і хтось спереду гукнув: