Олександр Петрович Ємченко - Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко

необмеженого володаря світу.

Юпітер у римлян, Зевс у греків, цей бог правував громами й блискавицями, верховодив серед небожителів і тримав у своїх руках долю простих смертних.

У грецькій міфології резиденція егідодержавного Зевса знаходилася на захмарному Олімпі — нині гора у Фессалії висотою 2917 метрів. На її вершині стояла препишна оселя повелителя світу.

…Ні вітер не зрушить її, не зволожить Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря Ллється безхмарно і світле навколо прозориться сяйва. Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.

Звідси вінценосний правив небом і землею, обмірковував свої плани і, певне, згадував, як прийшов до влади.

…Спершу, до створення світу, існував Хаос — вічна, безмежно зяюча порожнеча. Та оскільки ніщо, навіть саме НІЩО, не визначає нічогості, на світ з’являлися Ніч (Нюкта) і День (Геліос), Небо (Уран) і Земля (Гея), Морок (Ереб) і Підземелля (Тартар)…

Явила на світ свій магічний лик і Любов (Ерос), її могутній силі ніхто не міг чинити опору. Першими залицялися і уклали шлюб Уран і Гея. Від їхнього кохання почали з’являтися боги. Спершу сторукі чудовиська, потім одноокі велети — Циклопи… Вельми потворне потомство. Ганьба, та й годі! Молодожони не знали, куди подітися від сорому. Засмученому батькові нічого не залишилося робити, як повертати таких дітей назад в утробу матері. Мовляв, брак, не та якість…

Нарешті, вдалося! Почали народжуватися діти, які перевершили всі сподівання батьків, — відважні велетні Титани. Могутні, безсмертні, мудрі! Здавалося б, батько мав бути задоволений. Такими синами можна було тільки пишатися. Та ні, немає справедливості на світі. Не сприйняв Уран потворних Циклопів, не любими для нього виявилися і Титани. Хтось йому напророкував, що від одного з них він загине. Отож і покоління доблесних богів чекала печальна доля.

Та тут запротестувала мати-страдниця. Шкода їй стало благородних синів. Хай уже перші діти не вдалися, а ці ж — один одного гарніший! Найулюбленішим чадом для Геї був молодший син — Крон, що уособлював собою час (ось звідки походить назва нинішніх годинників-хронометрів!). Йому й було вручено чарівну зброю — золотий серп…

Що було далі, ми всі знаємо. Закінчилось усе тим, що Уран втратив здатність давати потомство. Скопець-владика уже не міг бути владикою. На царський трон сів Крон, «усепоглинаючий час».

І все-таки є правда на Землі. Жодне злодіяння не лишається безкарним. Тому, хто згубив свого батька, було провіщено, що й він сам упаде від руки власного сина. Що ж робити? Аби не уподібнюватися своєму батькові, який повертав дітей у лоно матері, Крон сам почав їх поглинати (на те він і «всепоглинаючий час»). Вже стали жертвами батькового канібалізму Посейдон, Плутон, Деметра, Гера… Надійшла черга і молодшого сина — майбутнього володаря богів Зевса. І тут, як і свого часу Гея, повстала дружина Крона — Рея. Яке кощунство — пожирати власних дітей! Не чоловік, а вампір! І Рея поклала ошукати Крона. Вона сховала найменшенького сина в печері на острові Кріті, а чадолюбному батькові піднесла загорнутий у пелюшки камінь, і той, не розгледівши омани, з задоволенням проковтнув його.

Тим часом врятований Зевс, смакуючи молоко кози Амалфеї, ріс не по днях, а по годинах. Видорослівши, він, ніким не пізнаний, пішов до Крона служити чашником і згодом справдив пророкування — домішав до вина чародійного зілля, і батько-бузувір повернув на світ усіх своїх поглинених дітей.

Але як тепер бути? Чи вживуться боги старої і нової генерації? Ні, немає миру під оливами. Надто багато злочинів скоїли батьки і діти. Війна була неминуча, і вона спалахнула.

Десять років тривала жахлива битва між небом і землею.

Глухо земля застогнала, широке бабахнуло небо, Здригнулось, великий Олімп задрижав до підніжжя Од страхітливої сутички…

Криком себе підбадьорюючи, сходились боги на битву.

Невідомо, чим би закінчилася ця кривава гігантомахія, якби Зевс в останню хвилину не покликав на допомогу сторуких чудовиськ та однооких Циклопів. Він визволив їх з Тартару і поставив під свої прапори. Старих богів було повалено і загнано до підземного світу. Переможці відсвяткували пишну учту і оселилися на осяйному Олімпі.

Так Зевс, він же Юпітер, прийшов до влади над усім тлінним і нетлінним світом, йому, на відміну від попередників, поталанило — царювалося більш-менш спокійно, ніхто не замахувався на корону, серйозних змов і переворотів не було. Правда, незадоволені були, недругів не бракувало (а в якого владики не було ворогів?). Особливо сутужно довелося Зевсові під час Троянської війни. Частина богів, у тому числі й сам Громовержець, стояла на боці троянців, решта захищала інтереси ахейців, і серед них волоока Гера, дружина царя богів. От і спробуй за такої веремії дати лад на небі і землі!

Все почалося з того, що до Олімпійця прийшла дочка Фетіда просити за свого сина Ахілла, якого образив цар Агамемнон.

— Батьку всевладний, — мовила срібнонога богиня, — зглянься на мого смертного сина. Люто скривдив його свавільний цар Агамемнон. Благаю тебе, пометися за Ахілла. Зроби так, щоб ахейці весь час зазнавали поразок…

Довго мовчав громовладний Зевс, нарешті, тяжко зітхнувши, проказав:

— Знову мені доведеться сваритися з Герою! Вона і так увесь час дорікає мені за поміч троянцям. Та ти не журися. Покладись на мене, я про все сам подбаю.

Мовив Кроніон, і чорно-густими кивнув він бровами. І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп захитався.