Анатолій Соломко - Корсетна майстерня пані Марії

Після дощу, що пішов уночі, жебоніли струмки, поспішаючи до Дніпра, на вулицях стояли калюжі. Тінистою алейкою Царського парку в супроводі ад’ютантів та двох переодягнених жандармів здійснював ранковий моціон його високопревосходительство генерал-губернатор барон Клейгельс. А по Олександрівській поспішали на службу чиновники і з цікавістю поглядали на Маріїнський палац. Там жила мати Миколи II Марія Федорівна, яка щойно повернулася з Данії, де думала переждати революційні події в Росії.

Вона саме збиралася в Києво-Печерську лавру на богомілля, і молода баронеса, дружина генерал-губернатора, мала супроводжувати стару імператрицю.

На перший погляд здавалося, що в житті міста ніяких суттєвих змін не сталося. А насправді воно вирувало, вибухало гнівом протесту проти визискувачів. Новий навчальний рік в Імператорському університеті святого Володимира і Політехнічному інституті почався мітингами і демонстраціями. Студенти і молоді робітники, які приєдналися до них, хором скандували: «Геть самодержавство!», «Геть штрафи!», «Восьмигодинний робочий день!». На пивоварному заводі Шульца відбувся мітинг. З вимогами скороченого робочого дня, підвищення заробітної платні і надання політичних свобод виступили робітники Головних залізничних майстерень. Застрайкували робітники заводів Гретера і Криванека, Південноросійського машинобудівного, ковкого чавуну Унгермана і Неєдли, Деміївського цукрового, фабрики залізних виробів Лева, службовці управління Південно-Західної залізниці. Покрите чорним лаком ландо, запряжене парою баских коней, зупинилося біля Присутствених місць. Кучер, худорлявий і середній на зріст чоловічок, скочивши з високого сидіння, висунув підніжку й услужливо відчинив дверцята карети. Вийшла Шульгіна в розкішній голубого кольору сукні з палантином і в модному капелюшку з широкими полями. Переодягнені філери, які знічев’я никали біля входу в охоронний відділ, певне, чекаючи чергового розпорядження начальства, байдуже глипали на неї; мовляв, не таких красунь бачили.

Шульгіна теж байдуже пройшла повз них до приймальні заступника начальника відділу.

— Передайте, будь ласка, Миколі Миколайовичу мою візитну карточку! — звернулася до секретаря.

— Слухаю, пані, — вклонився той.

На порозі свого кабінету постав його високоблагородіє ротмістр Кулябко.

— О! То це ви, Маріє Львівно! — приємно здивований, вигукнув. — А я читаю: пані Шульгіна… — І нахилився, щоб поцілувати їй руку.

— Невже не пам’ятаєте своєї попутниці?

— Що ви, що ви, шановна Маріє Львівно! Як можна? Але ж ви не назвали тоді свого прізвища! — усміхнувся Кулябко. — Сідайте, будь ласка! Я дуже радий вашому візитові! Може, наказати по скляночці чаю?

— Ні, ні, не турбуйтесь, Миколо Миколайовичу! Та й ненадовго я! Коли невчасно, вибачте великодушно! Адже ви зайняті державними справами? — кивнула на стіл, на якому лежали папери.

— Державні справи… зачекають!

— А як ваша мрія, Миколо Миколайовичу? Чи здійснилася?

— Мрія?.. А-а-а, згадав. Поки що, як бачите, ні, — сумно похитав головою і провів рукою по плечу. — Мої однолітки уже в підполковниках ходять, деякі й погони полковників носять.

— Але ж ви заступник начальника відділу! — підняла вгору палець Шульгіна. — Високе начальство!

— Тільки й того, але ж від цього не легше! Скільки турбот і прикростей! Прокламації, мітинги, демонстрації, забастовки!.. Та незабаром цьому буде кінець. Уже недовго ждати! — Він ступив до Шульгіної й нахилився, щоб поцілувати їй руку, а потім швидко зашепотів: — Скажу по секрету. Мене мають підвищити в званні й посаді.

— А пан Спиридович як же?

— Йому теж підвищення. Мабуть, до столиці заберуть.

— Мені тільки залишається щиро поздоровити вас, Миколо Миколайовичу.

— Спасибі, спасибі, Маріє Львівно! — аж млів від тих слів Кулябко. — А як же ви? Де влаштувалися? Чим займаєтесь?

— Відкрила корсетну майстерню, шию корсети для дам. Знімаю квартиру в будинку пана Добриніна Павла Миколайовича. Ви, певно, знаєте його.

— Хто ж його не знає в нашому місті, Маріє Львівно! — здивовано вигукнув Кулябко. — Благочестива людина, вірний слуга його імператорської величності й отечества.

— Приємно чути від вас такі слова, Миколо Миколайовичу!

Кулябко скоса глянув на Шульгіну, хотів угадати, чи не іронізує вона.

— Я завітала до вас із спеціальною місією, — продовжувала таємниче. — Днями в канцелярії його високопревосходительства генерал-губернатора групі шановних людей Києва вручили ордени й медалі за бездоганну і вірну службу.

— Знаю, Маріє Львівно, — знизав плечима Кулябко. — Я був присутній там.

— Цієї високої честі удостоєний і Павло Миколайович! Йому вручили орден Володимира четвертого ступеня. На завтра ми запросили до себе близьких друзів з цієї нагоди, а заразом щоб відзначити і наші заручини. Павло Миколайович запропонував мені стати його дружиною, і я погодилась. Отже, ми й просимо вас, шановний Миколо Миколайовичу, разом з дружиною прибути завтра до нас.

Кулябко враз знітився, наче аж зростом поменшав. Ось тобі й маєш, а подумав же, що пані Шульгіна на поклін до нього прибігла! А воно бач, який спритний той підстаркуватий купчик, встиг вже голову заморочити цій гордячці!

— Радий, радий за вас, Маріє Львівно, — нарешті розтулив рота Кулябко. — Обов’язково будемо! Така подія! А скажіть, в якому будинку пана Добриніна ці урочистості намічаються? Наскільки мені відомо, в нього ж їх декілька?

— На Прорізній, 22, у флігелі, — по паузі мовила. — Там я знімаю дві кімнати.

— То це скоро господинею всіх його будинків станете!

Наступного вечора Добринін і Шульгіна приймали гостей. Скупий по натурі, на таку подію купець не пошкодував грошей: запросив кухарів та офіціантів з ближнього ресторану готувати святковий обід і сервірувати стіл на дванадцять персон. Мав намір запросити гостей в триповерховий будинок на Липках, але молода наречена не погодилася. Мовляв, коли поберуться, отоді й переїде туди з великим задоволенням, а тут, у флігелі, прижилася… Хай поки що викидає коники! Він терплячий. Звісна ж річ, молоде, зелене, нерозумне! Он скільки грошей вгатив!.. Запросили б Дмитра Володимировича а дружиною!

Як же — шановний голова їхнього «союзу». Вважай, безпосереднє начальство! Так ні! Аж десятеро душ примусила запрошувати.

Нічого, переживе. От стане шановна наречена пані Добриніною, іншої заспіває. Чужі