Віталій Володимирович Кузнєцов - Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.

№ 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»: «розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262 КК. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства»[63].

Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування чи замах на злочин і розглядати стадію готування або замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочину з усіченим складом винна особа, зазвичай, не зупиняється на стадії юридично закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину, спрямовані на той же об’єкт, і спричиняє шкоду. Отож, помітна різниця між юридичним і фактичним закінченням злочину. Вона має значення при вирішенні низки питань, зокрема, про визнання своєчасності необхідної оборони, коли юридично злочин закінчено, а фактично посягання продовжується, ще не завершується, ще є можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об’єкт, який перебуває під охороною закону та ін.

Однак суди іноді неправильно визначають момент закінчення деяких злочинів.

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2002 р. Д. засуджено: за ч. 1 ст. 263 КК України на два роки позбавлення волі; за статтями 15, 263 ч. 1 КК України на два роки шість місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України Д. остаточно визначено покарання два роки шість місяців позбавлення волі. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2003 р. вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2002 р. щодо Д. змінено. Виключено кваліфікацію його дій за ст. 15, ч. 1 ст. 263 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України.

Постановлено вважати Д. засудженим за ч. 1 ст. 263 КК України до двох років позбавлення волі.

Д. визнано винним і засуджено за те, що він 23 квітня 2002 р. близько 17 год у будинку № 13 по вул. Білоруській в м. Києві при невстановлених слідством обставинах придбав вогнепальну зброю — обріз мисливської рушниці, що став носити та зберігати при собі, без відповідного дозволу.

25 квітня 2002р. близько 15 год 30 хв Д. біля будинку № 11 по вул. Білоруській у м. Києві намагався збути О. зазначений обріз, але останній відмовився, аД. був затриманий працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор просить ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2003 р. щодо Д. скасувати, у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки апеляційний суд необґрунтовано виключив з вироку кваліфікацію дій засудженого за ст. 15, ч. 1 ст. 263 КК України як зайву.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи й обговоривши аргументи подання, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд припустився помилки, виключивши з вироку кваліфікацію дій Д. за ст. 15, ч. 1 ст. 263 К К України як зайву та застосування ст. 70 КК України.

Як видається з ухвали апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2003 р., апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про доведеність винності Д. у замахові на незаконний збут вогнепальної зброї, але виключив кваліфікацію цих дій засудженого з вироку, вважаючи, що такі дії охоплюються ч. 1 ст. 263 КК України й окремої кваліфікації не потребують.

Однак суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 16 КК України, згідно з якою, кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за ст. 15 і тією статтею Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй ухвалі від 21 жовтня 2003р. зазначила, що в цьому разі апеляційний суд м. Києва, виключивши з вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2002р. кваліфікацію дій Д. за ст. 15, ч. 1 ст. 263 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України, неправильно застосував кримінальний закон, який, відповідно до вимог ст. 398 КПК України, тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду, та справу направила на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

Деякі особливості притаманні моментові закінчення злочинів, які тривають, і продовжуваних. У злочинах, які тривають, склад закінченого злочину наявний з моменту вчинення злочинної дії чи акту злочинної бездіяльності та неперервно триває на стадії закінченого злочину до настання подій, що припиняють це діяння, цей злочинний стан винного. Наприклад, добровільне виконання винним своїх обов’язків, явка з повинною, затримання представниками влади тощо.

Продовжуваний злочин є закінченим з моменту вчинення останнього злочинного діяння. Наприклад, крадіжка радіоприймача частинами, в декілька прийомів. Злочин буде закінченим, коли особа викрала останню деталь радіоприймача. Так, згідно з п. 22 постанови ПВСУ № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» в разі викрадення складників, деталей або вузлів, комплект яких дає можливість виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК України.

Слід розмежовувати види попередньої злочинної діяльності та закінченого злочину. Загалом названі правові явища відрізняються:

• за об’єктивною стороною;

• за мірою реалізації умислу;