Тарас Валерійович Березовець - Анексія: Острів Крим

Росія, з проханням виконати взяті на себе гарантії територіальної цілісності України. У найгіршому випадку розвитку подій країни-гаранти обмежаться лише усним засудженням дій Росії. У такому разі в Криму може розпочатися справжня громадянська війна, оскільки кримськотатарський народ ніколи не погодиться з від’єднанням від України. Це найгірший сценарій. Влада України повинна зробити все можливе й неможливе, аби цьому запобігти».

Може здатися дивним, що я, не знаючи всього, що відбувалося в Криму, майже повністю спрогнозував наступний перебіг подій. Звісно, якихось унікальних інсайдерських джерел я не мав. Однак протягом десятиліть вивчав військову історію, зокрема Росії. Тому для мне ця операція мало чим відрізнялася від попередніх, організованих спершу радянськими, а згодом російськими спецслужбами в Афганістані, країнах Балтії, Кавказу та багатьох інших.

Це була їхня звична технологія. Локалізувати певний регіон спецпідрозділами, ізолювати його від зовнішніх впливів, не допустити туди міжнародних спостерігачів, журналістів. Потім узяти під контроль існуючі або створити маріонеткові органи «народної влади». У Севастополі їм не вдалося взяти під контроль міськраду, тому проголосили «народного мера» Алексєя Чалого. Верховну Раду Криму змогли переламати через коліно, а де не вистачило голосів — зробили дублікати карток для голосування.

Але повірте — якби шантажем і підкупом кримських депутатів не вдалося переконати, їх просто розігнали б і негайно створили якийсь оперетковий псевдозаконодавчий орган, як сталося згодом на Донбасі. Далі Рада голосує за референдум, причому обов’язково добираються кондово-радянські формулювання — у цьому вони не відрізняються від того, що було в СРСР у 1980-х. Референдум проводиться під «захистом» їхніх неідентифікованих підрозділів і «народних дружин» або сил «самооборони». Зрештою, підсумки цього незаконного референдуму сама ж Росія й визнає.

Історичних паралелей організації «народного волевиявлення» після окупації в історії СРСР та Росії багато. Згадайте, наприклад, вибори так званих Народних Зборів Західної України після вторгнення Червоної Армії до Польщі в 1939 році. Вони проводилися 22 жовтня 1939 року. Згідно з офіційними радянськими даними, у них узяли участь 93% виборців, 91 з яких підтримали запропонованих кандидатів. Схоже, у найчеснішій країні світу СРСР та її правонаступниці Росії завжди бувають тільки такі цифри — за 90%!

Депутат Верховної Ради АРК Леонід Пілунський назвав спробу захоплення ВРК «терористичною» й чи не першим передбачив наміри Росії анексувати Крим.

Перша реакція з Верховної Ради України пролунала на ранковому засіданні, коли новообраний спікер і виконувач обов’язків Президента Олександр Турчинов звернувся із заявою щодо захоплення адмінбудівель у Криму68: «Хочу звернутися до керівництва Росії стосовно дотримання базових угод російської військової присутності в Криму та Севастополі, а також недопущення порушення законів України військовослужбовцями ЧФ РФ. Звертаюсь до всіх керівників ЧФ РФ з вимогою: усі військові повинні перебувати в межах територій, які окреслені угодою. Будь-яке пересування, тим паче зі зброєю за межами територій буде розцінене нами як військова агресія. Українська держава зможе захистити свій суверенітет і недоторканість території»69.

Сам Олександр Турчинов згадує ці події так: «У ніч з 26 на 27 лютого озброєні люди захопили будівлю Верховної Ради Криму. Мені про це доповіли рано вранці 27 лютого. За почерком захоплення та тим арсеналом зброї, яким він був здійснений, стало зрозуміло — працюють професіонали. Це був спецназ ГРУ Генерального штабу РФ, озброєний автоматами, кулеметами та гранатометами. Я зрозумів, якщо пішли на такий крок, — це може перерости в реальне військове протистояння. Уже наступного дня почалось захоплення військовими РФ без розпізнавальних знаків об’єктів критичної інфраструктури, аеропортів, блокування українських військових частин. Я зібрав засідання РНБО, щоби відпрацювати першочергові заходи реагування на агресію РФ. Але ситуація погіршувалась дуже швидко. Синхронно з атакою на Крим Росія почала перекидати війська до наших кордонів. При чому це були штурмові угрупування, готові в будь-яку мить перейти межу. Почалась концентрація російських військ уздовж усього кордону, і це було не просто залякування, це був реальний план повалення нової влади».

Перша реакція українського МЗС також з’явилася зранку — об 11:04 на сайті відомства опубліковано повідомлення: «27 лютого ц. р. до МЗС України викликано Тимчасового повіреного РФ в Україні Андрія Воробйова, якому вручено ноту щодо невідкладного проведення двосторонніх консультацій згідно зі Статтею 7 Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, а також ноту з проханням утриматись від пересування поза межами дислокації військових підрозділів ЧФ РФ, тимчасово розташованих на території України»70.

МЗС Литви також звернулося до офіційної Москви по роз’яснення щодо подій у Криму. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус у Twitter: «Прапори іноземної держави над парламентом у Криму. Чекаю негайного коментаря з Росії»71.

Свою стурбованість висловило й МЗС Польщі. Міністр Радослав Сікорський написав: «Ми дуже уважно і з великою стурбованістю стежимо за розвитком подій у Криму. Озброєні люди контролюють урядові об’єкти в Сімферополі. Це дуже рішучий крок. Попереджаємо тих, хто зробив це, і тих, хто допоміг зробити це: таким чином починаються регіональні конфлікти. Це дуже небезпечна гра»72.

Не забарився з реакцією і Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен: «Я стурбований подіями у Криму. Я закликаю Росію не вживати ніяких дій, які можуть перерости в напруженість або створити нерозуміння»73.

Перша реакція посольства США була на диво дуже спокійною. Джеффрі Пайєтт не висловив особливої стурбованості подіями в Криму: «Вторгнення — це все ж гіпотетична перспектива. Я не хотів би її коментувати. Я повторюся: США виступає за суверенітет і цілісність України»74.

Свою оцінку висловив і прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск: «Сьогодні позиція щодо єдності України, щодо цілісності Української держави є основним тестом щодо справжніх намірів будь-якої держави, яка бере участь у цих історичних подіях. Тому спосіб поведінки Росії щодо цього ключового виклику, яким є збереження територіальної цілісності України, теж буде тестом її справжніх намірів щодо майбутнього України»75.

Висловилася й Анкара. Міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу повідомив, що збирається відвідати півострів найближчим часом: «Ми від самого початку стежили за процесами в Україні, ми виступаємо за територіальну цілісність України, включно з Кримом. Ми хочемо, щоб у всій Україні й у Криму стабілізувалася ситуація, оскільки Крим — це двері, які відкриваються з України в Туреччину. Крім того, Крим важливий