Раїса Петрівна Іванченко - Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Тепер Данило Романович мав на меті укласти з угорським володарем угоду та закріпити її шлюбом свого сина Лева і дочки Бели IV Констанції. У такий спосіб Угорщина і Галицько–Волинська держава повстали б спільно проти монголо–татарської навали. Та гордий Бела IV виявися короткозорим політиком.

Утім, він підтримав традиційну позицію європейських правителів, що споконвіку лишали напризволяще долю руських земель і руських державців заради своїх вузькоегоїстичних інтересів. Бела IV відмовився від будь–якого союзу з Данилом Галицьким і від одруження дітей. Він вважав, що ординці не прийдуть на його землю, бо не подолають Карпатських гір. Крім того, Бела пам’ятав, що його рідний брат і співправитель Коломан був коронований галицькими боярами і, мабуть, мріяв тепер, коли галицька держава ослабла під ударами ординців, приєднати Галичину до Угорщини. Час для цього обіцяв бути сприятливим, адже ординські загони уже котилися східними околицями Галицько–Волинської держави.

Монголо–татарська навала залишала після себе чорний слід від пожеж і руйнувань. Зникали міста й містечка з церквами, монастирями, ремісничими центрами. Були спалені і зруйновані Чернігівщина, Переяславщина, Київщина.

Данило Романович розумів, що один не зможе зупинити цю велетенську навалу. Після невдачі в столиці Угорщини він їде до польських князів з метою здобути собі союзників. Але й там йому відмовили. Ні з чим він і повертався.

Йому зустрічалися натовпи втікачів, які розповідали про смертоносну навалу. Було вже зруйновано багато галицьких міст — Галич, Володимир… Коли Данило зі своїм загоном увійшов у місто Берестя, щоб переночувати, там не було живої душі. Від неприбраних трупів, що розкладалися, смерділо так, що не можна було спинитись на ночівлю. Данило повернув у гори. Там він згодом заснував нову столицю своєї держави — Холм (сучасний Хелм на території Польщі).

А тим часом восени 1240 року ординці щільним кільцем закрили всі підступи до древнього Києва. 40 днів кияни й невелика дружина воєводи Дмитра обороняли вали й ворота старого града. Останні його захисники зачинилися в Десятинній церкві, яка обвалилась від того, що її стіни і двері і вдень, і вночі (“нощеденно”) довбали могутніми стінобитними знаряддями — пороками. Десятинна церква рухнула. Під руїнами загинули всі, хто був на той час у храмі, їхні рештки розкопав археолог О. Каргер в 30–х роках XX ст.

Київ був захоплений ординцями. Знищені храми, палаци, торговища, пристані, ремісничі майстерні, оселі киян. Знищене й саме населення. Уже в пізніші часи археологи розкопали в центрі міста в районі Житомирської вулиці та інших місцях величезні братські могили, де людські кістяки лежали пластом завширшки кілька метрів. На місці багатолюдного Києва довго тліло попелище. Орда ж покотилася на захід. Під її важкою ходою гинула цивілізація східноєвропейського слов’янства. Перемоги сп’янили ординців: вони тепер жадали більшого — захопити увесь світ.

І хан Бату розділив своє воїнство на дві частини: одна з них попрямувала в країни Західної Європи через польські князівства, плюндруючи їхні землі. Інша частина — попрямувала у південноєвропейські держави, до Середземномор’я.

У 1241 р. був розгромлений польський князь Болеслав Соромливий. Зруйновані Люблін, Завихост, Сандомир, Краків, Вроцлав… 9 квітня 1241 р. біля Лігніце полягли воїни нового краківського князя Генріха Благочестивого та його союзників–хрестоносців на чолі з магістром Поппо фон Остерном, полягли раті із Сілезії і Моравії. Дев’ять мішків відрізаних від убитих воїнів правих вух надіслали до нової столиці Каракорум ординські полководці. Це мусило підтвердити їхні блискучі перемоги в Європі, які вони діставали, щоб виконати заповіт

Чингісхана: завоювати землю від краю землі, де сходить сонце, до краю землі, де воно заходить.

Інша частина орди на чолі з самим Бату пішла на болгар, сербів, дійшла до Середземного моря, оточивши могутню кам’яну фортецю — місто Траугут. Ординці нищівно пройшли й землю Угорської держави.

Бела IV та його брат Коломан не сподівалися, що хан Бату зуміє перейти через Карпатські гори. Але його воїни прорубали проходи крізь ліси в горах, дерева спалили й вирівняли дорогу. Орда скотилася з гір і зайняла долину річки Тиси. Влітку 1241 року в долині Тиси, де впадає в неї річечка Соль, угорські війська були повністю розгромлені й розсіяні. Коломан ж був смертельно поранений і невдовзі помер. Бела IV утік аж до побережжя Адріатичного моря, повелів спішно збудувати для себе галеру та перебував на ній постійно, боячись пристати до берега. Хан Бату обіцяв велику нагороду тому, хто принесе відрубану голову цього “невдатного” державця. Угорське королівство перетворилося в руїну. По спорожнілих дворах і згарищах розгулювали зграї вовків–людоїдів, які нападали на кожного, хто ще лишався живим. Лежала в руїнах столиця королівства — стотисячне місто Пешт. Над ним ще довго смерділи дими, дотлівали замкнені в церквах і монастирях людські трупи. Кілька днів хвилі блакитного Дунаю були червоними від крові — ординці кинули в ріку десятки тисяч забитих людей.

Горіли хорватські міста Рагуза, Котора, Свація, Дрівость… Германський імператор Фрідріх, який перед тим відмовився увійти в союз з Белою IV, збирався тікати світ за очі…

Так розплачувалась Європа за зраду, за відмову допомогти Данилові Галицькому в боротьбі проти монголо–татарської навали… Але найдивніше те, що цей жорстокий урок у майбутньому зневажила самовдоволена Європа…