Джессі Келлерман - Чтиво

— Усе гаразд,— відповів Пфефферкорн.— Можемо поговорити.

Агент поклав виделку.

— Лише якщо ти хочеш.

Пфефферкорн кілька днів готувався до цієї миті, але тепер відчував, що не подужає це завдання. Він зробив іще ковток води.

— Мені здається,— сказав він,— що суть проблеми полягає у зв’язку між першою і другою книгами. В кінці першої у нас лишилася ядерна загроза і біологічна. Тож питання, як їх обіграти.

— Саме так. І як?

— Відповідь очевидна. Вигадати щось більш загрозливе, звісно.

— Мені вже подобається.

— Але, розумієш, тут виникає нова проблема.

— Яка?

— Надто наближаєшся до пародії на самого себе.

— Точно,— кивнув агент.— Дуже влучно.

— Тобто, можна створити ситуацію навіть іще більш апокаліптичну, але якщо ми це зробимо, ризикуємо отримати шарж.

— Ага,— сказав агент.— Так. Отже...

— Отже, я вирішив, що це нагода для Гаррі Шагріна зустрітися з новим ворогом. З яким досі ніхто не зустрічався.

— ...так.

— До якого він зовсім не готовий.

— Так. Так. Мені подобається. Продовжуй.

— З тим, хто приведе його до межі загибелі.

— Оце добре. Дуже добре.

— Гаррі Шагрін,— сказав Пфефферкорн,— зустрінеться з найжахливішим супротивником, якого тільки можна уявити.

— Так? — подався вперед агент.— І?..

— І це змінить його назавжди.

— Фантастично. Блискуче. Мені подобається.

— Я радий,— сказав Пфефферкорн.

— Отже,— продовжив агент,— хто це?

— Хто?

— Ну, з ким він битиметься?

— Це не хто, це що,— відповів Пфефферкорн.

— Добре, і що це?

— Нищівні сумніви в собі,— сказав Пфефферкорн.

Запала тиша.

— Морський окунь,— підійшов офіціант.— І філе, середнього прожарювання.

— Дякую,— кивнув Пфефферкорн.

— Смачного!

Тиша продовжилася. Пфефферкорн, чудово розуміючи, що зруйнував агенту день, а може, й рік, узявся різати стейк у вигляді пляшки Кляйна.

— Ха,— сказав агент.

Пфефферкорн без апетиту прожував шматочок.

— Ха-ха.

Знову тиша.

— Знаю, це зовсім проти правил,— сказав Пфефферкорн.

— ...так.

— Але мені здається, такий поворот має великий потенціал.

Вони помовчали.

— Можливо,— сказав агент.

— Мені так здається,— додав Пфефферкорн.

— Так, ні, ні, ні, ні, ні, ні, можливо. Е-е-е...

Тиша.

Пфефферкорн відрізав іще шматочок.

— Гаразд,— сказав агент.— Слухай. Думаю, все це дуже креативно, дуже оригінально. Але, знаєш, усе це якось... якось фантастично. Власне, мені здається, що це класно. Е-е-е... Та, може, ти погодишся, що творчий процес... е-е-е... це процес питань, тож, мені здається... варто поставити кілька питань.

— Добре,— погодився Пфефферкорн.

— Гаразд. Отже... Е-е-е... Отже, я читач. Я придбав вашу першу книжку, вона мені сподобалася. Я в книгарні, гей, дивіться, він іще одну написав! Дістаю свою кредитку, іду додому, гоп, я в ліжку, скрутився калачиком, перегортаю сторінки... і кажу собі: «А знаєш... це... щось на кшталт білої плями на малі».— Агент зробив паузу.— Розумієш, що я маю на увазі?

— Ніхто не казав, що буде просто,— сказав Пфефферкорн.

— Так, але...

— Вважаю, що для мене це необхідний крок. У художньому сенсі.

— Добре, але хай там як, ти маєш пам’ятати, що люди мають певні сподівання.

— Якщо мені не подобатиметься, то гарної книжки не вийде.

— Сто відсотків. Із цим я не сперечаюся. Просто кажу, що з перспективи твоїх читачів, чи буде це саме те, що я купую у А. С. Пепперса? І відповідь, так, відповідь, коли будемо чесні,— не