Марина та Сергій Дяченко - Темний світ. Рівновага

class="book">Рука в нього була м’яка, і це пасувало до м’якої сорочки й доброго обличчя. На екрані комп’ютера відтворювався й повторювався ролик із загибеллю Міші; помітивши, що від цієї картинки мені недобре, новий знайомий швидко згорнув вікно:

— Я саме аналізував... Нестандартний випадок. Якщо висмоктати жертву за допомогою темпорального парадокса — для Тіні, загалом, справа нескладна, — то використання мережевого контенту до останнього часу було рідкісним явищем... Але техніка розвивається, а Тіні — великі пристосуванці...

— Тінь... посилала Міші ролики з майбутнього?

— Це не так складно. Я вам таких роликів за годину три штуки намалюю, — він приязно всміхнувся.

— Ви?!

— Льоша — фахівець з темпоральних аномалій, — Ліза увімкнула кавову машину. — Ну й хакер, не без цього.

Льоша зніяковіло всміхався знову.

— Я... розумієте, народився в тисяча чотириста десятому році в Новгороді, — він говорив обережно, наче боячись передчасно мене шокувати. — А тут чума, і я, бачте, заблукав між життям і смертю... І мене жбурнуло в часі. Аномалія. Одужав я вже в Морозовській дитячій лікарні в тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятому році. Доля...

Перш ніж я встигла якось перетравити цю новину, відчинились двері до суміжного з офісом кабінету.

— Усім догана, — оголосив Інструктор з порога. — Гриші — подяка.

Усі мовчки взяли до відома. Інструктор обвів нас поглядом — і раптом вибухнув.

— Ви розумієте, що коїте?! — гаркнув він так, що я відразу згадала дзенькіт скла й скрегіт автокатастрофи. — Ще секунда, і в нас був би труп... на ділянці!

Я відчула, що всі дивляться на мене. Втягла живіт:

— Це через мене?

— А з тобою взагалі особлива розмова!

Чарівна фраза. І хто мені її тільки не говорив: учителі в школі такій і в музичній, де я провчилась тільки рік, вихователь у літньому таборі...

Я схилила голову й зрозуміла, що дуже втомилася. Дуже.

* * *

Я мигцем подумала, що він хоче ще раз загнати мене під вантажівку, тепер по-справжньому, в нашій реальності. Нехай зійдуться всі кінці з кінцями. Ця думка, вкрай дика, мене анітрохи не схвилювала: якби мені в цю мить наказали здохнути, я здохла б не перечачи.

Ми їхали незнайомою вулицею. Я дивилася прямо перед собою. Мимо пливли будинки, дерева, мости...

— Ти сама придумала з молоком?

Я кивнула.

— Домашня заготовка?

— Імпровізація, — зізналась я.

Він промовчав, дивлячись на дорогу.

— Я загубила свій амулет, — почала я. — Загубила, як ідіотка... В басейні. І я не помітила Тінь, коли вона... він був зовсім поруч. І я проґавила, коли він виманив Мішу нібито в деканат...

— Ти врятувала Мішу, — сказав Інструктор.

— Я...

— Якби не ти, він був би мертвий.

— Але Гриша...

— Гриша вчасно відкрив рамку, так. Але якби ти не облила цю тварюку молоком і не перервала транзакцію — у басейн звалився б труп. Тінь встигла б вижерти його життя до краплини.

Я затряслась, обхопивши себе за плечі:

— Але... він... він живий... з ним усе буде добре?

Інструктор кивнув:

— Аварійний розрив контакту з Тінню анулював транзакцію. Цей хлопець у сорочці народився. Тепер житиме довго й, сподіваюся, щасливо...

Ми під’їхали до університету. На забитій парковці дивом знайшлось одне місце. Інструктор припаркувався, вийшов і жестом звелів мені йти за ним.

Ми зупинилися неподалік від прохідної Головної будівлі. Звідси я, задерши голову, могла бачити майданчик, де ми пили з Семом шампанське.

— На, — Інструктор простяг мені щось на долоні.

Це був мій амулет!

— Де ви його знайшли?!

— Він із самого початку був у мене.

— У сенсі...

Я затнулася. Такого щигля я не одержувала ніколи в житті.

— У сенсі, ви його... в мене... і ви знали...

— Це випробування. Ти повинна була зрозуміти, що сила не в амулеті, а в тобі.

— Випробування?!

Я відчула, що злі сльози течуть по моїх щоках, тоді як це місце доволі людне.

— Випробування? А нічого, що через це Міша ледь не загинув?!

— Посвячених треба вчити правильно. Тоді вони врятують тисячі людей. Не можна ризикувати тисячами, оберігаючи життя одного-однісінького Міші.

— Ви негідник, — сказала я крізь сльози.

Він знизав плечима.

— Я не хочу мати з вами справи!

— Ну він же не загинув, — здається, Інструктор щиро не міг зрозуміти, чому