Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

в пам’яті лише те, що вартує уваги, себто інформацію розслідувань.

Коли на столі Сновгея забренькав телефон, він якраз розмішував ложкою білий порошок у порожній склянці і думав про відьму.

Телефон велично громадився на Цивільному Кодексі законів, Писанні, Конституції Сатурна і коробці від маленького телевізора, знайденого на місці викрадення зорельоту 2 місяці тому. Так от, телефон, який громадився на всьому цьому задзвенів, і, як не дивно, не впав.

«Гм, — сказав Сновгей, продовжуючи помішувати ложкою замінник цукру. — Як дивно, мені ніхто не повинен дзвонити у цей час».

— Пане Сновгею, ви забули налити воду в склянку, — підказала асистентка Єва, — І у вас дзвонить телефон.

— Дякую, Єво, — неуважно відповів Сновгей, — А що сьогодні за день?

— Понеділок.

— Понеділок. — повторив Сновгей і підняв слухавку. — Ало.

— Пане Сновгею?

— Угу.

— Зараз з вами говоритиме сенатор.

— Сновгею? У вас щойно була моя дочка.

— Вибачте, містере Луск Бер Коні, не помітив, — промимрив Сновгей.

— Зате я помітив. Вона назвала себе відьмою, дівчинка років 16, зеленоока і руда.

— О, то це була ваша дочка, — якесь неприємне передчуття колихнулось у душі Сновгея. — Я взагалі не знав, що у вас є дочка.

— Сновгею, ви приховаєте її появу у суді, знищите справу…

— Я і не заводив.

— Добре. І не заводьте. Якщо до вас з’являться журналісти нічого їм не кажіть.

— Що?! Знову ці журналюги?

— Сновгею, що нового у справі «відьми»?

— Я підозрюю трьох мм… осіб у викраденні зорельоту, але довести причетність бодай однієї з них поки що неможливо.

— Я це чув уже не один раз, Сновгею.

Детектив подався вперед і склянка перекинулась, замінник цукру посипався на підлогу.

— Для того, щоб зробити остаточні висновки треба обшукати їхні оселі.

— Так обшукайте, Сновгею.

— У нас немає ордеру. За законом ми не можемо здійснювати обшук без ордеру.

— Так обшукайте незаконно! Скільки ми будемо терпіти, що на нашій планеті байдикує будь-хто. Я вже починаю сумніватися у вашій діловитості. Даю вам час до чистого четверга. Якщо не накопаєте нічого путнього, я передоручу справу Белі.

Зачувши це, Сновгей підскочив, немов його ляснули мокрим рядном:

— Пане Луск Бер Коні, ви не можете так вчинити. Він завалить усе своєю грубістю…

— А ви завалюєте бездіяльністю. Все. Крапка. У четвер чекаю на ваш звіт. Не забудьте, що я вам говорив про дочку.

— Авжеж.

Сновгей неуважно поклав слухавку і вп’ялився у вікно. Він продовжував описувати ложкою кола у повітрі. Про доньку сенатора він забув одразу ж після того, як поклав слухавку. Єва запитально дивилася на Сновгея.

— Щось серйозне? — занепокоїлась вона.

— Катастрофа! — видихнув Сновгей, думаючи про своє.

— Нас висиляють з приміщення?

— Набагато страшніше, Єво, — відповів Сновгей.

Асистентка перелякано закліпала.

«Треба здійснити обшук», — сказав детектив сам до себе і рушив до дверей, чіпляючись руками за меблі.

Сільва Луск Бер Коні — єдина донька сенатора Сатурна. Вона як і всі дівчата пост-ядерної епохи грає в комп’ютерні ігри, дивиться кінофільми про старий світ і мріє бути схожою на відьму. В молодших класах вона підкидала друзям листки з погрозами і обов’язково підписувалась — «Відьма». Недавно вона пофарбувала волосся хною, зробила біохімію і поставила зелені контактні лінзи. До речі, так вчинили усі дівчата її класу. Монолог відьми, який вислухав Сновгей, вона складала кілька днів і попередньо відрепетирувала його перед подругами. Школярки були в захваті. А от Сновгей лишився байдужим. Чого він тільки не наслухався від таких дівчаток! Але Сільва Луск Бер Коні незвичайна дівчинка. Вона — донька сенатора Сатурну і тому недопустимо, щоб справа набула широкого розголосу. Очевидно й не набуде, якщо згадати невиправну забудькуватість Сновгея.

Розділ 6

Ничипір Шиншила-Голодний був останнім чоловіком на Сатурні, який бачив сни. Бачив він різне — залиті сонцем галявини, грона винограду, хмарочоси, наповнені людьми різних національностей, виверження вулканів і полювання на мамонтів.

Та сни на Сатурні нікого не цікавили. Більшість вважали їх безглуздям, від якого немає ніякої користі. Сни Ничипора ніколи не збувалися, але він все-одно їх записував у загальний зошит рівненьким почерком. Ничипір вірив, що є спосіб розшифровки снів і сподівався колись його відшукати.

Окрім таланту «бачити сни» Шиншила-Голодний володів секретним файлом з описом усіх істот, які будь-коли населяли Землю — від динозаврів до Відьом.

Своє прізвисько Ничипір отримав за те, що мав вдома з півсотні шиншил і скільки б не їв, однак страждав від голоду.

До нього і попростували Нек і Лук, завбачливо забрівши дорогою до супермаркету.

Молоденька крамарка, яка дрімала на касі, хоч і запримітила відвідувачів, але не поворухнулась. Єдиним постійним і незмінним клієнтом супермаркетів на Сатурні був Голодний Шиншила. Решта сюди зазирали знічев’я: або згаяти час, або запитати як найшвидше пройти на сусідню вулицю.

Тому коли Лук і Нек взяли продуктового возика на коліщатах, крамарка недовірливо покосилась на них, але промовчала. Коли ж вони спустошили половину супермаркету, вона заворушилась як сліпа курка на сідалі. Замість рахувати, крамарка обережно припустила:

— Ви, мабуть, прибульці з іншого часу. І ваші гроші у нас не ходять.

— І зовсім ми не прибульці, — образився Лук. — Я Лук Туніні. Живу на цій планеті вже багато років. Я навіть знявся