Джон Гришем - Інформатор

— Я перечитав усе, містере Хетч. Багато разів. Моєму брату світить смертна кара за злочини, яких він не вчинив. Найбільше, що я можу зробити, — це думати про усілякі деталі та підтримувати його. Як бачите, я маю багато вільного часу.

— У Сона Разко був роман із дружиною Джуніора? — запитав Г’юго.

— Навряд, проте, як вам відомо, коли справа стосується цього аспекту життя, усе можливо. Сон був чоловіком зі своїми моральними принципами, та ще й у щасливому шлюбі. Я ніколи не вірив, що між ним і дружиною Джуніора щось було.

— Хто, на вашу думку, їх убив?

— Не знаю. Невдовзі після того, як казино відкрили, ми почали отримувати свою частку від цього бізнесу, хоча й маленькими частинами. У той час я був водієм вантажівки, працював на себе. Завдяки моїй зарплатні та заробітку моєї дружини (вона працює кухарем) плюс дивіденди нам вдалося зібрати 25 тисяч. Ці гроші я віддав приватному детективу в Пенсакколі. У нього була чудова репутація. Більшу частину року він розслідував цю справу, але так нічого й не знайшов. Адвокат на слуханні мого брата був просто жахливий: розгублений хлопчисько, який не знав, як слід поводитися в судді. Під час апеляції адвокати у нього були кращі. Вони багато років намагалися щось знайти, але марно. Я не можу вказати на підозрюваного, містере Хетч, як би мені цього не хотілося. Мій брат втрапив у добре сплановану пастку, і схоже на те, що штат Флорида його все-таки стратить.

— Ви знаєте чоловіка на ім’я Ванн Дюбос? — запитала Лейсі.

— Я чув про нього, але ніколи не бачив.

— Що ви про нього чули?

Вілтон струснув кубики льоду в склянці; було видно, що він втомився. Лейсі стало шкода цього чоловіка: можна тільки уявити, як почувається людина, брат якої перебуває у камері смертників, особливо якщо його невинуватість не викликає сумнівів. Врешті він таки заговорив:

— Колись давно у цих місцях розповідали легенду про вправного шахрая на ім’я Дюбос. Говорили, що казино, забудови навколо, усе, що ви бачите тут, і аж до узбережжя — це його рук робота. У початковій версії цієї історії йшлося і про вбивство Сона й Ейлін. Але зараз про це ніхто не згадує. Ці факти стерлися під натиском хвилі веселощів, ігор, готівки, джекпотів, водяних гірок і щасливих годин, не кажучи вже про добробут штату. Навіщо думати про якесь там вбивство, коли життя прекрасне. Якщо цей чоловік і справді існує та заправляє усім, це нікого не хвилює, усі бояться зашкодити йому. Навіть якби він увійшов у казино крізь центральний вхід і розповів правду, йому почали б поклонятися як герою. Ми завдячуємо йому усім, що маємо.

— Ви вірите у це?

— Не має значення, у що я вірю, містере Хетч.

— Добре, це не суттєво, але мені цікаво.

— Ну, гаразд. У будівництві казино були задіяні організовані злочинні елементи. Ці хлопці, які так і залишилися невідомими, й досі отримують свою частку. У них є зброя, і вони повністю контролюють нашого вождя та його найближче оточення.

— Які у нас шанси знайти когось, хто працює в казино і захоче з нами поговорити? — запитала Лейсі.

Вілтон розсміявся, а потім пробурмотів:

— Я бачу, ви мене не зовсім розумієте.

Він знову потрусив лід у склянці й зупинив погляд на чомусь по той бік дороги. Лейсі та Г’юго перезирнулись і вирішили дати йому трохи часу. Після довгої паузи чоловік усе ж заговорив:

— Ми — плем’я, люди, раса, яка не довіряє чужакам. Ми не йдемо на контакт. Так, зараз я сиджу і розмовляю з вами, але ми говоримо на загальні теми. Мій народ не видає секретів, ніколи, за жодних обставин. Це суперечить нашій природі. Я зневажаю людей із нашого племені, що підтримали створення казино, але ніколи не розповім вам нічого про них.

— А якщо це ображений працівник, який не буде таким обережним, як ви? З огляду на весь цей поділ і взаємну недовіру, я впевнена, що знайдуться люди, невдоволені вождем і його оточенням, — сказала Лейсі.

— Є люди, які ненавидять нашого лідера, але не забувайте, що на останніх виборах за нього віддали голоси 70% таппакола. Його коло спілкування дуже вузьке. Всі ці люди задіяні в бізнесі розваг, а тому знайти серед них інформатора практично неможливо.

Вілтон замовк. Детективи терпляче перечекали ще одну довгу паузу. Їхнього співрозмовника ця перерва, здавалося, зовсім не бентежила. Врешті, він продовжив:

— Я раджу вам триматись якнайдалі від цього. Якщо суддя Макдовер співпрацює з цими шахраями, то її добре захищають хлопці, яким до вподоби жорстокість і залякування. Це земля індіанців, міс Стольц, і усі правила, яких дотримуються у громадянському суспільстві, все те, у що ви вірите, тут просто не діють. У нас свої закони, які ми ж і створюємо. Ані влада Флориди, ані федеральний уряд не пхають носа у наші справи, особливо якщо це стосується управління казино.

За годину детективи поїхали, не дізнавшись нічого, що мого б їм допомогти у розслідуванні. Вони лише вислухали застереження і отримали нагоду подивитися на Таппакола Толвей, шосе, яке побудував округ, щоб трохи заробити. Біля входу до резервації Г’юго і Лейсі зупинилися на пункті пропуску і заплатили п’ять баксів за дозвіл проїхати далі.

— Думаю, це і є те місце, де за