Андрій Юрійович Курков - Щоденник Майдану та війни

Що буде далі? Україні поки що не до Росії, хоча питання можливого воєнного втручання Росії в Криму хвилює дуже багатьох. Крим — це єдиний дійсно проросійський регіон, в якому тільки кримські татари є українськими патріотами. Кримських татар близько 300 тисяч. В основному росій­ськомовного слов’янського населення близько півтора міль­йона. Але Крим уже визнав законність нової влади. Навіть міський голова Севастополя виступив за налагодження відносин із Києвом. Партія регіонів «насолила» практично всім регіонам України. У Криму, як і по всій Україні, на всі важливі державні посади, навіть на посади районних прокурорів і начальників податкових інспекцій було призначено людей із Донбасу — батьківщини Януковича і його пар­тії. В Донбасі понад 7 мільйонів жителів. Партія регіонів налічує офіційно більше одного мільйона членів. Але в основному це партія «мертвих душ». Гоголю б вона дуже сподобалась. Гоголівський ревізор із легкістю б накупив собі цих віртуальних членів партії, прийнятих цілими шахтами, заводами, фабриками.

Українці на заході шкодують, що нова влада не хоче заборонити Партію регіонів або комуністичну партію, як це відбулося в Литві чи Естонії. Влада каже, що це недемократично. У той же час на сході російськомовні українці вимагають заборонити радикальну націоналістичну партію «Свобода», лідер якої Олег Тягнибок був одним із трьох лідерів опозиції, які брали участь у переговорах із Януковичем. Тепер, коли Генеральним прокурором країни призначено представника партії «Свобода», багатьом жителям сходу України може бути страшно. Особливо, якщо вони є державними службовцями, що мають за собою корупційні гріхи. Таких державних службовців — корумпованих, багатих, із триповерховими віллами та парками дорогих автомобілів по всій країні тисячі. Але на Західній України вони бояться менше. Вони думають, що як україномовні громадяни мають якісь пільги у націоналістів. І дійсно є небезпека, що нова влада перш за все шукатиме ворогів не на своїй території, а на території Партії регіонів. Але заради справедливості треба визнати, що парламент нині працює і ухвалює рішення завдяки тому, що більше сотні депутатов від Партії регіонів продовжують працювати в ньому. Без Партії регіонів не було б «конституційної більшості», яке легітимізує ухвалені тепер парламентом рішення. Партія регіонів відмовилася від Януковича, звинувативши у своїх проблемах саме його і його найближче оточення.

Дзвонив Андрій Майструк із села. У Брусилові відбувся мітинг із вимогою відставки голови районної державної адмістрації Шпаковича. Він прийшов на мітинг із заявою про відставку в руках. Відразу на все погодився. Йому давно хочеться на пенсію. Він уже був на пенсії, коли люди Януковича його витягли звідти і знову змусили взяти керівництво районом у свої руки. У 2001-му за Кучми він допоміг мені провести перший в Україні районний літературний фестиваль, на який приїхало тоді вісім письменників, зокрема учасники нинішньої революції брати Капранови. Ми влаштували виставку української книги в Будинку твор­чості молоді та гала-виступ письменників у Будинку культу­ри. Капранови надрукували афіші, які місцева влада розклеїла по всьому 8-тисячному Брусилову. На виставку прийшло близько 500, а на виступи письменників — більше двохсот. Не вистачало місць, люди стояли. Було багато молоді. Наступний голова адміністрації, поставлений від імені Ющенка, нічого такого робити не хотів.

Російський письменник-фантаст українського похо­дження Лук’яненко заявив у Москві, що на знак протесту проти «українського фашизму» забороняє перекладати свої книги українською мовою! Шизофренія у важкій формі. Написав йому відповідь:

«Пане Лук’яненко. Кажуть, що ви — письменник-фантаст. Дивно, що вашої фантазії не вистачає, аби зрозуміти небажання українського народу жити в системі тотальної корупції та безграмотної влади, яка залишила на пам’ять про себе розграбовану країну й цілковитий нуль грошей на дер­жавному казначейському рахунку. Оцінюючи ступінь вашої стурбованості подіями в Україні, буду радий у майбутньому прочитати ваш біографічний роман, присвячений долі вашого колеги-письменника Віктора Януковича. Якщо він добереться до Росії, ви мусите обов’язково подружитися з ним, і тоді він вам розповість дуже багато фантастично цікавих деталей свого життя та діяльності. Два фантасти та­кого рівня, як ви і він, не зможуть не подружитися! Він, до речі, зможе вам підказати ще кілька прізвищ поетів і прозаїків, яких варто б заборонити до видання в Україні».

А країні поки що далеко до стабільності. З Національного банку України, що перебуває нині під охо­роною «Самооборони Майдану» — добровольців, які брали участь у протестах, — вже декілька разів самі співробітники банку намагалися вивезти золото, величезні суми доларів і української валюти. Востаннє намагалися вивезти чеки на кілька мільйонів доларів. Якщо це відбувається в Києві, то неважко собі уявити, що відбувається в провінційних містах і регіональних центрах. Хоч як дивно, в Донецьку ситуація під контролем у губернатора, призначеного Януковичем, той визнав нову владу. При цьому він прекрасно розуміє, що на посаді губернатора він проживає зараз останні дні. Так, у Донецьку проходять мітинги проти націоналістів, про­ти Майдану, але порядок дотримується, на вулицях присутня міліція, яка захищає нечисленних прихильників Євромайдану від агресивно налаштованих громадян, які чомусь вирішили, що найближчим часом місто буде фізично окуповано жителями Західної України.

Параноя присутня скрізь. Не тільки в Криму і в Донецьку.

У Києві міліції майже не видно. Кілька ночей тому я їздив на машині по місту і почувався немов на зйомках апокаліптичного фільму. Жодної патрульної машини ДАІ, жодної міліцейської машини. Зате через кожні п’ятсот метрів у різних районах міста стояли по 50, по 70 озброєних довгими дерев’янимі кийками чоловіків і хлопців, які напружено вглядалися в кожну машину, що проїжджала повз них. Деякі машини вони зупиняли і з’ясовували особи водія та пасажирів. Я був у машині сам. Напевно, тому мене жодного разу не зупинили, але дуже напружено проводжали поглядами. Ці патрулі ходять по нічних вулицях і сьогодні. Вони стежать, аби ніхто не підпалював машини, щоб на вулицях їхніх районів було спокійно. За останні кілька ночей ці патрулі зловили кілька квартирних злодіїв і передали їх у міліцію. А вчора на вулицях міста з’явилися спільні автомобільні патрулі: одна машина ДАІ і одна машина добровольців із Автомайдану. Що мене вразило і порадувало, так це те, що над обома машинами майоріли прапорці Автомайдану.

Сьогодні ввечері кілька годин ходив по Хрещатику і Майдану, заходив до мерії, до наметів, спілкувався, пив чай, їв «майданівську»