Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

Ті ж показав себе таким героєм їй!

Сірано

Ах, друже, не дивись крізь цю рожеву призму! Хто має ніс такий, там мало й героїзму! Усіх ілюзій я відрікся назавжди! Буває – в теплу ніч, коли цвітуть сади І їхні пахощі з тремтінням небувалим Ловлю я цим смішним, химерним причандалом, – У срібнім сяєві, що місяць розлива, Ідуть закохані, і ніжні їх слова Та млосні руки їх, навіяні жагою, Видіння викличуть палке передо мною, Немовби сам я йду в екстазі чарівнім У парі з любою… Але усе, як дим, Зникає: бачу враз я на стіні сусідній Мойого носа тінь в потворності огидній!

Ле Бре

(зворушений)

Мій друже!

Сірано

Друже мій! Нелегко це знести! Такий негарний я… Самотній.

Ле Бре

(жваво хапає його за руку)

Плачеш, ти?

Сірано

О, ні! Лишень не це! Хіба б воно годилось, Щоб носом отаким ясна сльоза скотилась? Нічого вищого на цій землі нема, Як сльози, що любов дарує їх сама, – То як же смів би я смішними їх зробити?

Ле Бре

Мій любий! Бог Амур буває то сердитий, То ніжний, – примх його нікому не вгадать!

Сірано

Ах, Клеопатру я насміливсь покохать, Але ж чи Цезар[12] – я? Кохаю Беренісу, Але на Тіта[13] сам куди я схожий, к бісу?

Ле Бре

А розум! Сміливість! Хоч би мала оця, Що перішуче так і мило без кінця Поїсти зважилась тобі пропонувати, – Ти ж бачив, як її палали оченята!

Сірано

(вражений)

А справді!

Ле Бре

Ну? Отож! Одвага – не біда! Чи ж не помітив ти, яка була бліда  Роксана, стежачи за вашим поєдинком?

Сірано

Роксана?

Ле Бре

Так, вона! Своїм безумним вчинком Ти вразив серце їй і розум полонив… Признайся ж їй у всім!

Сірано

Так, щоб вона без слів Мені в обличчя, в піс одверто засміяласьі Ні, ні, не можу я, бо серце б розірвалось!

Воротар

(вводячи когось, до Сірано)

До вас,