Ено Рауд - І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

сумці? — запитав Вольдемар, сидя- і чи на слоні.

— А де ж йому бути — в сумці! — щасливо усміхнувся Муфтик. — І спить!

Кумедні чоловічки дивилися на сплячого друга, їхні серця сповнювала безмежна радість. Ось він тут, їхній любий Мохобородько! Нарешті все-таки він тут! | Нарешті після тривалої колотнечі вони знову разом! | Нарешті він вільний!

Зненацька Мохобородько відкрив очі і нерозуміюче і втупився на Муфтика й Півчеревичка.

— Що трапилось? — запитав він. — Де це я?

— Ти на волі, — усміхнувся Муфтик. Півчеревичок теж розплився в усмішці:

— Ми зняли тебе хоботом із отого вікна. Мохобородько сів у господарчій сумці.

— Неймовірно, — пробурмотів він. — Це просто неймовірно.

— Він ще в тенетах сну, — моргнув Півчеревичок Муфтикові. — І нічогісінько ще не розуміє.

Та ось Мохобородько заговорив:

— Становище й справді незбагненне. Мені здається, що я прокинувся, але не можу цьому повірити. Невже, невже це ви, мої друзі?

— Звісно ж, ми! — вигукнув Півчеревичок.

— А на спині слона сидить Вольдемар, — сказав Муфтик. — Йому ти зобов’язаний своїм звільненням.

Мохобородько вмить вибрався з господарчої сумки і низенько вклонився Вольдемарові.

— Вельми вдячний вам, — ґречно мовив він. — Од щирого серця дякую вам.

Тоді знову недовірливо озирнувся і зітхнув:

— Я все одно побоююсь, що все це лиш чарівний сон. Адже цього разу я взагалі лягав спати не в господарчій сумці, а на дивані, а отже, мене ніхто не міг звільнити.

— Та очуняйся ти нарешті, — майже розсердився Півчеревичок. — Сідай краще в автомобіль і поїхали. Погомоніти про цей сон у нас ще буде вдосталь часу.

Мохобородько послухався і ступив уже кілька кроків до машини, як несподівано поблизу пролунав проникливий жіночий голос:

— О-о, мій малесенький, дозволь мені хоч попрощатися з тобою, — у цьому голосі бриніла схвильованість. — Дозволь тебе перед розлукою приголубити бодай разочок.

Кумедні чоловічки ошелешено застигли на місці. Комірець одразу ж сполохано загавкав у машині, а Вольдемар, сидячи верхи на слоні, здивовано гмукнув.

— Ви! — скрикнув Мохобородько, який одразу ж впізнав голос жінки. — Ви тут!

Тієї миті вона вийшла із-за ліхтарного стовпа, де вже давно причаїлась, очікуючи на появу Муфтика, Півчеревичка і Вольдемара.

— Перш за все я хотіла б розвіяти твої сумніви, — сердечно звернулася вона до Мохобородька. — Зараз ти бачиш не якийсь сон, а все відбувається наяву. Ти справді ліг спати на моєму дивані, та коли нарешті заснув, я знову поклала тебе в господарчу сумку.

— А навіщо ви це зробили? — здивувався Мохобородько.

— Я випадково дізналася, що друзі збираються тебе звільнити, — вела далі жінка. — Я грунтовно обдумала твоє становище. І нарешті зрозуміла, що ти належиш своїм друзям, і я не маю права силоміць тебе тримати. Тоді й перенесла в господарчу сумку, щоб друзі могли тебе звільнити.

Запала тиша.

— Спочатку я хотіла тайкома поглянути, як ти полишаєш цей дім, — мовила жінка. — Але не витримала, бо дуже закортіло ще раз тебе приголубити.

Вона схопила Мохобородька і міцно пригорнула до себе. І в її очах зблиснули сльози:

— До побачення, мій малесенький! Я бажаю тобі лише добра.

Знову мовчання. І кожен в оцій тиші думав про своє. Коли жінка поставила Мохобородька додолу, вона кинула погляд на слона.

— Яка чудова тварина! — похвалила вона. — Він теж чистопородний?

Запитання, звичайно, стосувалося Вольдемара.

— Це — африканський слон, — пояснив працівник зоопарку.

— О-о, — зронила жінка. — Якби ви знали, як мені подобаються тварини!

Вольдемар кахикнув. Він змушений був подумки зізнатись, що жінка не така вже й страшна, як увесь час гадав. Навіть навпаки…

— В зоопарку є ще й інші цікаві тварини, — сказав Вольдемар жінці. — Я міг би при нагоді розповісти вам про них…

— Дякую вам, — промовила жінка. — Я вельми зворушена і неодмінно скористаюся вашим великодушним запрошенням. Мені дуже приємно з вами познайомитись. Ви справді надзвичайно добросерда людина, як про вас і говорять.

Вольдемар зашарівся, на щастя, цього не було видно в темряві.

— Я теж радий цьому несподіваному знайомству, — стиха пробубонів він.

І ось настала мить розлуки. Жінка ще раз приголубила Мохобородька.

— Щасливої дороги, — побажала вона і почережно погладила по голові всіх кумедних чоловічків.

— Щасливої дороги, — пророкотів зі спини слона Вольдемар. — Напишіть мені, як викроїте час.

— Неодмінно, — запевнив Муфтик. — Я вже давно не писав нікому, навіть самому собі.

Кумедні чоловічки сіли в машину.

Муфтик завів мотор і натхненно продекламував:

— Клекоче радо кров у жилах,

чекає море нас шумливе.

Після тривалої перерви Муфтик віршував знову, а Півчеревичок зазначив, що це дуже гарна прикмета.

Крізь нічну пітьму фургончик кумедних чоловічків мчав із міста.

Литературно-художественное издание

Рауд Эно

И снова Муфтик,Полботинка и Моховая Борода

Повесть-сказка

(На украинском языке)

Для младшего школьного возраста

Книга третья

Перевел с эстонского

Завгородний Александр Сергеевич

Художник Вальтер Эдгар Киев "Вэсэлка"

Редактор Л. О. Будень

Художній редактор К. І. Судима

Технічні редактори К. П. Дворська, Ф. Н. Резник

Коректори Л. В. Островська, Н. В. Зубанюк

ИБ № 4419

Здано на виробництво 06.11.87. Підписано до друку 18.03.88. Формат 60X90/,в.

Папір друкарський № 1. Гарнітура шкільна. Друк офсетний. Умови, друк. арк.

8,5 + вкл. (0,50)=9,0. Умови, фарб.-відб. 11,0. Обл-вид. арк. 5,91+вкл. (0,66)=6,57.

Тираж 115000 пр. Зам. 78—8. Ціна в оправі 55 к. (15 000 пр.); в обкладинці 40 к. (100 000 пр.)

Ордена Дружби народів видавництво «Веселка»,

252655, Київ, МСП, Мельникова, 63.

Львівська книжкова фабрика «Атлас», 290006, Львів-5, Зелена, 20.