Ірен Віталіївна Роздобудько - Оленіада

— Чудове привітання! — похвалив його Родріго, нервово посмикуючи плечем. — Продовжуємо випуск. До слова запрошую пана Разанова. А потім почнемо дебати з журналістами і народом!

Пан Разанов, у свою чергу, поправив у вусі навушник, зосереджено підвів очі догори, кашлянув у стиснутий кулачок, тихо промовивши в нього: «Раз, раз...», і взявся до слова:

— ...Алла дізнається, що Ганнуся не рідна дочка Дюші, вона дуже засмучена. Алла заявляє, що не буде няньчити чужу дитину і щоб він віддав дівчинку Олі. Семен відмовляється, розлучається з Раїсою. Він запрошує її на побачення, каже, що дуже її любить... Марина продовжує пити омолоджуючі таблетки. Їй стає все гірше, Жанна пропонує перевірити ці таблетки — Марина відмовляється. У комуналці Раїси поселяється В’ячеслав — чоловік Галини. Володя побився з Сергієм через Настю. Настя проганяє Володю, але він наполегливий і просить її залишатися друзями. Оля обманює Гаврилова, що у Насті роман з Володею. Оля сподівається відновити відносини з Сергієм. Побитий Олег звертається по допомогу до Жанни, вона забирає його з лікарні. Тепер вони разом хочуть помститися Поліні, зірвавши її виставку картин. Поліна це відчуває і скаржиться своєму коханцю — Михайлу Петровичу. Той приходить до галереї, тут він дуже здивований, побачивши живого Олега, адже він наказав прибрати його. Михайло Петрович загрожує Жанні: якщо виставка Поліни пройде невдало, то на місці галереї з’явиться новий заклад...

— Ой! Який молодець! Я якраз цю серію пропустила... — захоплено прошепотіла Олена Прекрасна до Мілани.

— А що це? — пошепки відгукнулася та.

— «Обручка»! Сто сорок четверта серія...

Тим часом пан Разанов закінчив спіч і трохи зніяковіло смикнув з вуха дивний прилад, штовхнувши пана Кувалду ногою під столом, поверхня якого не могла приховати цього демократичного жесту.

— Можливо, у представників опозиції будуть інші думки? — звернувся Родріго до пана Цанюка.

— Так, у нас вони є! — завзято вигукнув пан Цанюк. — Ми вважаємо, що лист, котрий особисто мені показав невідомий патріот...

— ...що носить окуляри в роговій оправі фірми «Цейс», очі — світлі, швидше за все — сірі, волосся — руде, зачесане на потилицю, верхня губа наповзає на нижню, зріст — метр вісімдесят п’ять, подвійна родимка на правій щоці за два сантиметри від носа! — одразу ж процитував довідку з монітора помічник Родріго.

— Ми вважаємо, що цей лист... — спробував продовжити пан Цанюк.

Але ведучий з прикрою гримасою несподівано замахав руками кудись углиб студії, вказуючи на його мікрофон.

— Звук! Негайно дайте звук до студії! — гукнув він, постукуючи нігтем у мікрофон пана Цанюка.

Але мікрофон не відгукнувся.

— Вибачте, шановні телеглядачі, — сказав Родріго у свій мікрофон, — У нас сталася прикра неполадка з особистим мікрофоном пана Цанюка: на жаль, ви не можете його чути. Сподіваюсь, ми виправимо ситуацію в найближчі пару годин.

Телеглядачі могли бачити, як пан Цанюк продовжує наполегливо говорити, безгучно рухаючи вустами, але не чули його.

Камера швидко переключилась на обличчя Родріго, котрий продовжував вести прямий ефір:

— ...а поки що послухаємо думку пані Ренко.

Пані Ренко демонстративно постукала у свій мікрофон довгим червоним нігтем, і присутні в студії сахнулися від гуркоту каменепаду, котрий він видав у наелектризоване повітря.

Пані Ренко переможно посміхнулася, скосила очі, поправила свій навушник і перед тим, як висловитись, сексуальним рухом довгого роздвоєного язика, облизала вуста:

— ...дівчина пішла на дискотеку і не повернулась, — заговорила вона, з деяким подивом скошуючи очі на ліве плече, де знаходився срібний дротик від навушника. — Її знайшли задушеною прямо на головній вулиці села...

— «Битва екстрасенсів»! Четвертий сезон. Мене туди запрошували ведучою, але я боюся крові... — пошепки повідомила Олена Прекрасна, знову по-дружньому схиляючись до вуха Мілани Мелонової.

Пані Ренко ще раз лизнула пересохлі вуста, посмикала срібний дротик і продовжувала говорити під зацікавленими поглядами всіх присутніх і наполегливе ворушіння вустами пана Цанюка, котрий не припиняв спілкуватися з громадою у свій відключений мікрофон:

— ...було опитано близько семисот свідків, але жоден не зміг змалювати злочинця. Вбивця не залишив на місці злочину жодного відбитка, жодного сліду! Що робити, як діяти далі — ламали голови слідчі. Четвертий сезон дасть нам відповіді не тільки на це запитання...

— Так, так, звісно! Ми отримаємо всі відповіді! — підхопив її останні слова винахідливий Родріго. — Переходимо до дебатів! Хто почне, панове журналісти? Прошу!

Сулейман Напіддам смикнув до рота свій мікрофон, шнур якого звився в повітря.

Проте шнури у шеф-кухаря, тренера, коміків та психолога виявились на місці і вони по черзі питали шановних присутніх про раціон їхнього харчування, про вагу і тиск, про хобі, про здоров’я батьків і методи виховання підростаючого покоління.

У перервах між дебатами камери давали зображення майданів міст і сіл, на яких весело всмажували гопака ансамблі народних самодіяльних колективів.

* * *

Ефір видався на славу!

Нічого зайвого, все — «по дєлу», без базару.

Але гарний настрій обранців змінився, щойно вони вийшли з брами телестудії.

— Почалося... — знервовано скосила очі пані Ренко, виходячи на розпечене повітря і вказуючи колегам на юрму, що вже встигла зібратися під студійним павільйоном.

Над юрмою майоріли нашвидкуруч намальовані плакати: «Повернемо оленів на історичну батьківщину!», «Іван Оленін — ворог прогресивного людства!».

— Нічого. Якось буде... — спроквола відказав пан Разанов, ховаючи спітніле після спілкування в студії чоло під «арафаткою».

— Нє впервой. Розведемо кошенят... — скрипнув зубами Серм’яжний, першим сідаючи до візка десятимісної державної упряжки.

— О! Як будете розводити, майте мене на увазі! — радо відгукнувся пан Кувалда. — Донька замовляла перського — з першого приплоду!

Серм’яжний презирливо поглянув на товариша, промовчав і поквапив кучера: «Цоб-цобе!»

Урядова упряжка поволі посунулась крізь юрму, в якій обранці побачили своїх нещодавніх опонентів на чолі з Цанюком, Рівноспинним, Ікло та бунтівним позафракційником Алексом Гонієм.

З цієї ж юрми тихо вислизнула тінь покровителя молоді пана Кабатчика.

Він непомітно підсів до упряжки, на ходу знімаючи з себе гуцульський кептар, у якому він полюбляв маскуватися в курилках та бібліотеках навчальних закладів, спілкуючись з представниками прогресивного студентства.

— Що за херню ви несли в ефірі? — запитав колег пан Кабатчик, важко дихаючи і оглядаючись на натовп: чи немає за ним «хвоста».

— А що? — з викликом, як завжди, скошуючи правдиві очі до перенісся, пішла в наступ пані Ренко.