Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

додайте порох, свинину, мішки з сухарями. Не дивно, що корма ледве виднілася над хвилями, і ми кілька разів черпали воду. Мої штани й фалди сюртука були зовсім мокрі, тільки-но ми від'їхали на сотню ярдів.

Капітан наказав нам розмістити вантаж по-іншому, і шлюпка пішла рівніше. І все-таки ми могли перекинутися при першому-ліпшому необережному русі.

По-друге, почався відплив. Отже, була сильна течія з протоки на захід, а потім на південь, у море, через той вузький прохід, що ним уранці пройшла наша шхуна. Течія була дуже небезпечна для нашої перевантаженої шлюпки; крім того, вона відносила нас убік од того місця за мисом, куди ми мали причалити. Коли б ми не справилися з течією, то опинилися б саме біля двох шлюпок, де щохвилини могли з'явитися пірати.

— Я не можу спрямовувати шлюпку на частокіл, сер, — сказав я капітанові. Я сидів на кормі, а він і Редрет веслували, бо були найменше втомлені. — Течія відносить нас. Чи не можете ви налягти на весла?

— Ні. Бо шлюпка зачерпне води, — відповів він. — Постарайтеся, сер, і тримайте прямо проти течії. Постарайтеся, будь ласка.

Я помітив, що течія відносить нас на захід. Тоді я скерував шлюпку на схід, перпендикулярно до того курсу, якого ми мали триматися.

— Так ми ніколи не дістанемося берега, — сказав я.

— Це єдиний правильний курс, якого ми повинні триматися, — відповів капітан. — Треба йти проти течії. Бачите, сер, — вів він далі, — якщо нас знесе, нам важко буде знайти місце для висадки, не кажучи вже про те, що пірати зможуть напасти на нас. А якщо ми протримаємося, течія незабаром послабшає, і ми зможемо дістатися берега.

— Та течія вже й так слабшає, сер, — зауважив матрос Грей, який сидів на носі шлюпки. — Ви можете трохи повернути до берега.

— Спасибі, голубе, — сказав я так, ніби між нами не було непорозумінь.

Ми всі вирішили поводитися з ним так, ніби він увесь час був на нашому боці.

Раптом капітан знову заговорив, і мені здалося, що голос його трохи змінився.

— Гармата!

— Я вже думав про це, — відповів я, гадаючи, що він каже про можливість бомбардування нашого форту з гармати. — Вони не зможуть перевезти гармату на берег, а коли б навіть і впоралися з цим, то їм не протягти її крізь хащу.

— А ви гляньте за корму, докторе, — перебив мене капітан.

Поспішаючи, ми зовсім забули про гармату, і, на наш жах, п'ятеро розбійників вовтузилися тепер біля неї, знімаючи «куртку», як називали вони просмолену парусину, що правила за чохол під час подорожі. Я пригадав, що ми залишили на судні ядра й порох для гармати і що розбійники легко можуть добути їх із складу.

— Ізраель був у Флінта каноніром, — хрипко промовив Грей.

Я поспішно повернув шлюпку до того місця, де ми мали причалити. Течія послабшала, і, навіть повільно веслуючи, ми легко перемагали її, наближаючись до берега. Погано було тільки те, що ми стали бортом до «Іспапьйоли» і таким чином правили за зручну мішень.

Я не тільки бачив, але навіть чув, як червонопикий негідник Ізраель Гендс з гуркотом котив по палубі ядро.

— Хто серед нас найкращий стрілець? — запитав капітан.

— Містер Трілоні, безперечно, — відповів я.

— Містер Трілоні, чи не підстрелите ви одного з тих молодчиків, сер? Якщо можна, Гендса, — сказав капітан.

Трілоні був холодний, мов сталь. Він оглянув курок свого мушкета.

— Обережніше, сер, — гукнув капітан, — бо ви можете перекинути шлюпку. А ви всі будьте напоготові і зберігайте рівновагу, поки він стрілятиме.

Сквайр підвів мушкет, веслярі перестали веслувати, і ми трохи зсунулися на протилежний борт, щоб зберегти рівновагу. Все обійшлося так добре, що ми не зачерпнули ні краплини води.

Тим часом розбійники повернули гармату в наш бік, і Гендс, який стояв з пробійником біля жерла, був дуже зручною мішенню. Проте нам не пощастило. В ту саму мить, коли Трілоні вистрелив, Гендс нахилився, і куля, свиснувши над його головою, вразила його товариша.

На зойк пораненого відгукнулися не тільки голоси з шхуни, але й багато голосів з берега. Обернувшись, я побачив піратів, які бігли з лісу й сідали в шлюпки.

— Вони зараз відчалять, сер, — сказав я капітанові.

— Наддайте ходу! — закричав він. — Тепер нам треба рятувати себе, а не шлюпку. Якщо ми не встигнемо добратися до берега, все загинуло.

— Відчалює тільки одна шлюпка, сер, — додав я. — Екіпаж другої, очевидно, побіг берегом, щоб перерізати нам шлях.

— Вони добре захекаються, поки добіжать, — зауважив капітан. — Матрос на березі зовсім не те, що матрос на морі. Цих я не боюся. Мене непокоїть гармата і ядра. Гарматка моя стріляє бездоганно. Скажіть нам, сквайре, коли ви побачите запалений гніт; ми тоді змінимо напрям.

Ми просувалися досить швидко, якщо зважити, що шлюпка була дуже перевантажена, і майже не зачерпували води. Нам лишалося не більше як тридцять-сорок разів махнути веслами, щоб досягти піщаної мілини, яка оголилася після відпливу. Шлюпка піратів уже не могла наздогнати нас. Ми сховалися від неї за мисом.

Той самий відплив, що раніше заважав нам тікати, тепер не давав можливості нашим ворогам наздогнати нас. Загрожувала нам тільки гармата.

— Добре було б зупинитись і зняти ще одного з цих молодчиків, — сказав капітан.

Але було ясно, що гармата вистрілить неодмінно. Розбійники навіть не дивилися на свого пораненого товариша, хоч він був живий, і ми бачили, як він намагався відповзти вбік.

— Готово! — крикнув сквайр.

— Стоп! — луною відгукнувся капітан.

Він і Редрет так сильно затормозили веслами, що корма занурилась у воду. Сквайр попередив нас вчасно. Гримнув гарматний постріл, той самий, що його почув Джім, — пострілу сквайра він не почув. Ніхто з нас не помітив, куди вдарило ядро, але мені здалося, що воно просвистіло над нашими головами і що вихор, який воно зняло, був причиною нашого нещастя.

Як би там не було, одразу ж після пострілу наша шлюпка почала повільно занурюватись у воду. На щастя, глибина тут була невелика, всього три фути. Ми з капітаном благополучно стали на дно «один проти одного. А решта троє викупалися з головою і повиринали, відпльовуючись і відсапуючись.

Зрештою, нічого страшного не трапилося. Ніхто з нас не загинув, і всі ми дісталися берега. Але загинули всі наші запаси, а ще гірше було те, що з п'яти наших мушкетів не підмокли тільки два — мій (його я інстинктивно підняв над головою, коли стрибав у воду) і мушкет капітана. Він запобігливо повісив свою зброю за спиною замком угору. А решта