Роджер Желязни - Знак Єдинорога

його подвиги були покликані не прагненням врятувати Бранда, а бажанням примусити його замовкнути. А в такому разі у Бранда залишалося мало шансів дотягти до ранку. Дотепно, але в це я просто не міг повірити. Інші також не погоджувалися з нею. По крайній мірі, бажаючих піднятися наверх і викинути Жерара з бібліотеки не знайшлося.

Через деякий час підійшла Фіона і сіла поруч:

— Сподіваюся, з мого припущення небудь вийде. Більше нічого в голову не приходить.

— Може, й вийде.

— Я бачу, ти додав до свого гардеробу цікаву прикрасу, — промовила вона, піднімаючи двома пальцями Камінь і уважно розглядаючи його.

Потім Фіона підняла на мене очі:

— Він у тебе діє?

— Потроху.

— Виходить, ти знаєш, як його налаштовувати. Здається, щось, пов'язане з Лабіринтом?

— Так. Перед самою смертю Ерік розповів, як це робиться.

— Зрозуміло.

Вона випустила Камінь, відкинулася на спинку крісла, подивилася в вогонь:

— І він ні про що не попереджав тебе?

— Ні.

— Цікаво, навмисне він промовчав або просто так вийшло?

— Ні, він у цей час помирав, і до всього іншого йому справи не було. Це значно скоротило нашу бесіду.

— Знаю. Мене цікавить інше. Чи то ненависть до тебе переважила надії, які він плекав щодо долі королівства, чи то він не знав деяких принципів при роботі з Каменем.

— Ти щось знаєш про це?

— Корвін, згадай, як помирав Ерік. Коли це сталося, мене не було в Амбері, але на похорон я прийшла рано. При мені його готували, голили, одягали. І я бачила його рани. Я впевнена, що жодна з них сама по собі не була смертельною. Він був тричі поранений в груди, але тільки один удар міг дійти до його серця.

— Одного цілком достатньо, якщо…

— Почекай, — перебила вона мене. — Як не складно це було, але я таки спробувала перевірити кут проникнення тонкій скляній паличкою. Хотіла зробити розріз, але Каїн не дозволив. Але все одно я вважаю, що серце і артерії зачеплені не були. Якщо бажаєш перевірити, ще не пізно зробити розтин. Я впевнена, що рани і втома зіграли свою роль, але, по-моєму, головною причиною його смерті був сам Камінь.

— Що?!

— Я пам'ятаю деякі слова Дворкіна, я адже вчилася у нього. А ці слова допомогли мені потім дещо помітити. Дворкін натякав на те, що Камінь дає своєму господареві надзвичайні можливості, але в той же час висмоктує його життєву силу. Чим довше ти носиш його, тим більше він відбирає у тебе сил. Не знаю, як саме. Пізніше я звернула увагу на те, що батько дуже рідко носить Камінь, і завжди дуже швидко його знімає.

Мої думки повернулися до Еріка. У той день — коли він помирав на схилах Колвіра — і навколо кипіла битва. Я згадав, яким він видався мені з першого погляду: бліде обличчя, утруднене дихання, кров на грудях… І Самоцвіт на ланцюжку пульсував, подібно серцю, в складках його мокрої одежі. Ніколи раніше і ніколи потім я не спостерігав подібного видовища. Я згадав, що пульсація Каменя ставала все слабшою і слабшою. І коли Ерік помер і я склав його руки на Камені, пульсація припинилася.

— Ти знаєш що-небудь про те, як діє Камінь? — Звернувся я до Фіони.

Вона похитала головою.

— Дворкін вважав це державною таємницею. Я знаю те, що і так всім відомо: влада над погодою. Якщо судити по деяких висловах батька, він підвищує сприйняття. Можливо, навіть переводить його на більш високий рівень. Дворкін говорив про це, в основному, як про приклад того, що у всьому, що дає йому владу, присутній Лабіринт. Він приводив це як приклад принципу збереження: всі незвичайні можливості мають свою ціну. Чим більше влада, тим дорожче вона обходиться. Карти — дрібниця, але навіть після них відчуваєш легку втому. А перетинаєш Відображення — а це значить використовуєш образ Лабіринту, закладений в нас — ще більше стомлюєшся. Пройти сам Лабіринт — фізично неймовірно важко. Але Камінь, говорив Дворкін, є ще більш висока ступінь того ж явища, і той, хто використовує його, платить набагато дорожче.

Так. Що ж, якщо це правда, то я отримав ще один непрямий доказ про характер мого покійного і найменш улюбленого братика. Якщо, знаючи про це, він все ж заради захисту Амбера надів Самоцвіт і носив його занадто довго, то, виходить, він був героєм. Але тоді те, що він передав мені Камінь ні про що не попередивши, можна вважати останньою спробою помститися навіть після смерті. Однак Ерік сказав, що виключив мене з свого прокляття, щоб воно повністю лягло на наших ворогів. Звичайно, це означало тільки те, що він ненавидів їх трішки більше, ніж мене, і намагався розумно витрачати свої можливості на благо Амбера. Я згадав про те, що замітки Дворкіна, які я знайшов у схованці, зазначеній Еріком, виявилися неповними. Чи можливо, що Ерік отримав їх повністю і навмисне знищив ту частину, в якій були попередження про небезпеку, щоб наслати загибель на свого наступника? Це здавалося мені малоймовірним. Він не знав, що я повернуся, що битва закінчиться його загибеллю і що я стану його наступником. Влада цілком могла перейти до одного з його улюбленців, і вже, звичайно, Ерік не став би ставити йому такі пастки. Ні, або Ерік не знав про цю властивість Каменя і сам отримав неповні інструкції, або хтось добрався до паперів раніше за мене, вилучивши деякі з них і намагаючись піднести мені чи іншим смертоносний сюрприз. І це знову могло бути рукою справжнього ворога.

— Тобі не відомо, до яких пір ним можна користуватися безболісно? — Запитав я.

— Ні, — відповіла Фіона. — Можу підкинути тобі парочку натяків, може придатися. По-перше, я не пригадую, щоб колись батько довго носив Камінь. Другий я вивела з слів батька. Колись він зауважив: якщо люди перетворюються в статуї, то або ти потрапив не туди, куди хотів, або «здорово влип». Я довго випитувала у нього, що означає ця фраза. Зрештою, у мене склалося враження, що перша ознака того, що ти носиш Камінь занадто довго — це якесь спотворення відчуття часу. Очевидно, починається прискорення всього обміну речовин, і в результаті цього тобі здається, що світ навколо тебе рухається повільніше. Це може завдати людині великої шкоди. Ось і все, що я знаю. Та й остання частина, в основному, мої здогадки. Давно ти його носиш?

— Порядно, — відповів я, подумки вимірюючи свій пульс і озираючись, перевіряючи, чи не сповільнився час навколо мене.

Все начебто нормально,