Роджер Желязни - Знак Єдинорога

книгу, побажав йому спокійної ночі, і він відповів: — Щасливого плавання, — і я пішов. — Жерар знову опустив очі. — Зараз я впевнений, що в ту ніч на ньому висів Камінь Правосуддя. Я бачив його на батькові так само ясно, як бачу його на тобі. І я впевнений, що раніше, тим же вечором, Каменя на ньому не було. Після цього я довго вважав, що він узяв Камінь з собою, ніщо в його кімнаті не вказувало на те, що пізніше він переодягнувся. Я жодного разу не бачив Камінь до того, як ви з Блейзом були розбиті під Амбером. В той день його надягав Ерік. Коли я став розпитувати його, він заявив, що знайшов Камінь в кімнаті батька. У мене не було ніяких доказів того, що Ерік бреше, і довелося задовольнитися його версією. Але вона ніколи не була мені до душі. Після того, як я почув твоє питання і побачив на тобі Камінь, сумніви знову повернулися до мене. Ось я і вирішив, що ти повинен знати про це.

— Спасибі, — вимовив я. У моїй голові крутився ще одне питання, але наразі я вирішив не ставити його. І поставив інше:

— Як ти вважаєш, чи не потрібні Бранду ковдри або ще що-небудь в цьому роді?

Жерар підняв свій келих, ніби за моє здоров'я, і сьорбнув вина.

— Гаразд. Продовжуй в тому ж дусі, — вимовив я і провів рукою по його Карті. — Здається, Бранду краще. Жерар не пам'ятає, щоб батько говорив що-небудь, що дозволило б безпосередньо пов'язати появу чудовиськ з його від'їздом. Цікаво, що скаже Бранд, коли прийде в себе.

— Якщо він прийде в себе, — кинув Джуліан.

— Думаю, що він отямиться. Нам всім не раз міцно діставалося, і якщо ми в щось і віримо, так це у власну живучість. Я вважаю, що до ранку він зможе говорити.

— Що ти збираєшся зробити з винуватцем, якщо Бранд назве його? — поцікавився Джуліан.

— Допитати.

— Тоді я хотів би допитувати його сам. У мене виникло таке відчуття, що цього разу ти, можливо, правий, Корвін, і що той, хто поранив його, ймовірно, буде винний і в тому, що ми періодично знаходимося в облозі, і в зникненні батька, і в смерті Каїна. Тому перед тим, як ми переріжемо його горло, я з насолодою допитаю його. Вважайте мене добровольцем і для закінчення роботи.

— Що ж, ми не забудемо твоєї просьби.

— Корвін, я не скидаю тебе з рахунків.

— Я в цьому не сумнівався.

— Я хочу дещо сказати, — промовив Бенедикт, перебивши відповідь Джуліана. — Мене непокоїть як сила, так і очевидна мета наших супротивників. Я кілька разів стикався з ними, і вони жадають крові. Якщо на хвилину повірити розповіді Корвіна про Дару, то її останні слова виражають їх намір: Амбер буде зруйнований. Не переможений, не підкорений, не покараний. Зруйнований! Гаразд, Джуліан, ти б не відмовився поцарювати тут, а?

Джуліан посміхнувся:

— Можливо, на наступний рік і в той же час, але не сьогодні, спасибі.

— Я хочу сказати, що можу уявити собі, що ти або будь-який з нас набирає найманців або шукає союзників для того, щоб захопити владу. Але я не можу уявити, щоб ти використав такі от могутні сили, які можуть потім вийти з-під контролю. Сили, метою яких є руйнування, а не завоювання. Я не можу уявити собі, що ти, я, Корвін, кожен з нас намагаються зруйнувати Амбер або мають справу з тими, хто хоче це зробити. Тому версія Корвіна про те, що хтось з нас зрадник, мені не подобається.

Волею-неволею довелося ствердно кивнути. Я й сам знав, що це було найслабше місце в моїх міркуваннях. Але все ж, тут було стільки невідомого… я міг би запропонувати купу пояснень, але здогадками нічого не доведеш. За мене це зробив Рендом.

— Можливо, — сказав він, — хтось із нас, уклавши договір, недооцінив своїх союзників, а тепер йому доводиться не солодше решти. Він, може, і не проти дати задній хід, але вже пізно.

— Ми можемо надати йому можливість зрадити своїх союзників зараз, — вимовила Фіона, — якщо нам вдасться переконати Джуліана не перерізати йому горлянку, і якщо решта пообіцяють те ж саме. У цьому випадку він, може бути, признається. За умови, що здогад Рендома вірний. Він більше не буде претендувати на трон, але, цілком очевидно, що він так і так його не отримає. Він залишиться в живих і зможе позбавити Амбер від великих неприємностей. Хто-небудь бажає дати гарантію винуватцеві на цих умовах?

— Так, — відповів я, — я збережу йому життя, якщо він зізнається, при умові, що він проведе його на засланні.

— Я з цим згоден, — підтримав мене Бенедикт.

— Я теж, — сказав Рендом.

— З однією умовою, — додав Джуліан. — Я згоден, якщо він особисто не винен у смерті Каїна. В іншому випадку — ні. Мені знадобляться вагомі докази.

— Довічне заслання, — промовила Фіона. — Добре. Я згодна. Чи не заперечую.

— І я, — приєдналася до неї Флора.

— Я теж, — проворкувала Льювілла.

— Швидше за все Жерар теж не буде проти, — вимовив я. — Але ось Бранд… Я сумніваюся, що йому захочеться приєднатися до нашого рішення.

— Давайте запитаємо Жерара, — заявив Бенедикт. — Якщо Бранд видереться і стане заперечувати, винний буде знати, що йому потрібно буде уникати тільки одного ворога. Зрештою, між собою вони завжди можуть розібратися.

— Іде, — я заглушив у собі погані передчуття, і знову зв'язався з Жераром.

Жерар теж погодився.

Всі ми піднялися на ноги і присягнулися у цьому ім'ям Єдинорога Амбера. У клятві Джуліана була додаткова умова. Ми поклялися змусити відправитися на заслання будь-кого з нас, хто порушить свою обіцянку. Я сумнівався, що це що-небудь нам дасть, але завжди приємно спостерігати одностайність в родині.

Потім кожен підкреслено заявив, що залишиться в палаці на ніч. Всі хотіли показати, що не страшаться того, що вранці може розповісти Бранд, і не збираються залишати місто. Навіть якщо вночі Бранд не виживе, про це не забудуть. Оскільки я не мав більше запитань, і ніхто не схопився і не покаявся в гріхах, про які згадувалося в цій клятві, то просто сидів у кріслі і слухав. Розмова розпалася на окремі бесіди й діалоги. Однією з основних тем були спроби відновити німу сцену в бібліотеці, розставити всіх по місцях. Незмінно виявлялося, що завдати удару міг кожен, крім говорячого. Я курив і мовчав. Дейдра висловила цікаве припущення. А саме, що Жерар міг сам нанести удар, коли всі натовпились навколо, і що