Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

ще яскравіші іскорки, ніж раніш. — Я хочу повторити це точно. Заріда, ясновидиця й порочиця майбутнього».

«О Господи, — простогнав Джордж. — Це якась нова, чи не так?»

«Нова-новісінька. Гадаю, її знайшла медсестра Карстерс, моя попередниця. Місіс Прічард іще не бачилася з нею. Вона наказала мені написати листа цій ясновидиці й попросити, щоб вона прийшла сьогодні пополудні».

«Ну що ж, принаймні я зможу пограти в гольф», — сказав Джордж і пішов, плекаючи в душі найщирішу вдячність до Заріди, ясновидиці й пророчиці майбутнього.

Повернувшись додому, він знайшов місіс Прічард у стані великого збудження. Вона, як звичайно, лежала на своїй інвалідній кушетці й тримала в руці пляшку з пахучими солями, які нюхала через короткі проміжки часу.

«Джордже! — вигукнула вона. — Що я тобі казала про цей дім? Тієї миті, коли я ввійшла в нього, я відчула: тут щось не так! Хіба я тобі відразу про це не сказала?»

Придушивши в собі бажання відповісти: «Ти завжди кажеш якісь дурниці», Джордж сказав: «Ні, я не пригадую, щоб ти мені про це казала».

«Ти ніколи не пам’ятаєш нічого з того, що стосується мене. Усі чоловіки черстві й безсердечні, але я переконана, ти навіть більш нечутливий, ніж усі інші».

«Облиш, Мері, люба, ти несправедлива до мене».

«Отже, я тобі правду казала, бо ця жінка відразу все зрозуміла. Вона буквально змінилася на обличчі — якщо ти розумієш, про що я кажу — тільки-но ввійшла у двері, й вона сказала: „Тут є зло — зло й небезпека. Я це відчуваю“».

Джордж засміявся, що було великою необачністю з його боку.

«Отже, ти недаремно витратила свої гроші сьогодні пополудні».

Його дружина заплющила очі й зробила довгий вдих носом, притуливши його до своєї пляшки з пахучими солями.

«Як ти мене ненавидиш! Ти сміявся б і глузував, навіть якби я вмирала».

Джордж запротестував, і за хвилину чи дві вона продовжила: «Можеш сміятися, але я тобі скажу все, що думаю. Цей будинок, поза всяким сумнівом, небезпечний для мене — так сказала та жінка».

Попередні добрі почуття Джорджа до Заріди вмить розвіялися. Він знав, його дружина цілком може наполягти на переселенні в інший дім, якщо ця примха заволодіє нею.

«А що вона ще сказала?» — спитав він.

«Вона не могла сказати мені багато. Вона була така засмучена. Але одне мені сказала. Я мала кілька фіалок, що стояли в склянці з водою. Вона показала на них і вигукнула: „Негайно позбудьтеся їх! Жодних синіх квітів тут не має бути. Сині квіти фатальні для вас — запам’ятайте це“».

«І ти знаєш, — додала місіс Прічард, — я завжди тобі казала, що синій колір мені огидний. У мене інстинктивне упередження до цього кольору».

Джордж знайшов у собі досить мудрості, аби не зауважити, що він ніколи від неї не чув нічого подібного. Натомість він запитав, якою була ця таємнича Заріда. Місіс Прічард стала описувати її зовнішність із великим захватом.

«Чорне кучеряве волосся затуляє їй вуха, очі в неї примружені, під ними — великі чорні півкола, чорна вуаль затуляє їй рот і підборіддя, а розмовляє вона співучим голосом із помітним іноземним акцентом… іспанським, думаю…»

«Звичайні шаблонні штучки», — весело кинув Джордж.

Його дружина негайно заплющила очі.

«Я почуваю себе дуже зле, — сказала вона. — Подзвони й виклич медсестру. Недобре ставлення впливає на моє самопочуття дуже погано, ти знаєш це пречудово».

Десь за два дні медсестра Коплінґ прийшла до Джорджа з дуже серйозним обличчям.

«Чи не зайшли б ви до місіс Прічард? Вона одержала якогось листа, що дуже її засмутив».

Він застав дружину з листом у руці. Вона простягла його.

«Візьми, прочитай», — сказала вона.

Джордж прочитав листа. Він був написаний на аркуші паперу, густо напахченому парфумами, а літери були великі й чорні.

«Я бачила майбутнє. Остерігаю вас, поки не пізно. Бійтеся Повного Місяця. Синій Первоцвіт означає Застереження; Синя Мальва означає Небезпеку; Синя Квітка Герані означає Смерть…»

Уже готовий зареготати, Джордж перехопив погляд медсестри Коплінґ. Вона зробила швидкий застережний жест. Він сказав без особливої впевненості в голосі:

«Ця жінка, певно, хоче налякати тебе, Мері. А крім того, не існує таких рослин, як синій первоцвіт і синя квітка герані».

Але місіс Прічард розплакалась і сказала, що її дні полічені. Медсестра Коплінґ вийшла з Джорджем за двері.

«Яка нісенітниця!» — вибухнув він.

«Мабуть, що так».

Щось у тоні медсестри вразило його, і він здивовано витріщився на неї:

«Сподіваюся, сестро, ви не вірите…»

«Ні, ні, містере Прічард, я не вірю, що майбутнє можна вгадати, — це нісенітниця. Мене бентежить інше — навіщо вона надіслала цей лист. Провісниці майбутнього зазвичай нічого не провіщають без користі для себе. А ця жінка, схоже, намагається налякати місіс Прічард без вигоди для себе. Я не бачу в цьому ніякого глузду. І ще одне мене непокоїть…»

«Так?»

«Місіс Прічард каже, у неї виникло слабке відчуття, ніби вона вже десь бачила цю Заріду».

«Ну, то й що?»

«Не подобається мені це, містере Прічард, ото й усе».

«Я не знав, що ви така забобонна, сестро».

«Я не забобонна, але відчуваю, коли відбувається щось підозріле».

Після цієї розмови минуло десь чотири дні, коли трапився перший інцидент. Щоб ви ліпше його зрозуміли, я опишу вам кімнату місіс Прічард…

— Дай-но ліпше я це зроблю, — урвала його місіс Бентрі. — Вона була обклеєна тими новими шпалерами, на яких малюють букети квітів, що утворюють такий собі квітчасто-трав’яний бордюр. Створюється такий ефект, ніби ти в саду, але квіти там підібрані досить-таки недоречно. Я хочу сказати, вони просто не можуть цвісти одночасно…

— Не дозволяй, щоб пристрасть до садової акуратності підкорила собі всі твої інші почуття, Доллі, — сказав її чоловік. — Усі ми знаємо, що ти великий ентузіаст садівництва.

— Але ж це абсурд, — запротестувала місіс Бентрі. — Об’єднати в один букет проліски, нарциси, люпин, мальви й айстри.

— Так, це дуже ненауково, — сказав сер Генрі. — Але розповідайте далі свою історію.

— Так от серед тих об’єднаних у великі букети квітів були й квіти первоцвіту, пучки жовтих і рожевих квітів первоцвіту, але далі, Артуре, то вже твоя історія…

Полковник Бентрі підхопив розповідь:

— Одного ранку місіс Прічард з усієї сили смикнула за шворку дзвінка. Усі, хто був у домі, прибігли до неї — думали, вона помирає; аж ніяк. Вона була страшенно збуджена й показувала на шпалери; і там справді була одна синя квітка первоцвіту посеред інших…

— Ой! — скрикнула міс Гел’єр. — Як страшно!

— Постало запитання: