Стівен Кінг - Мiстер Мерседес

волосся, яке не потребувало причісування, і не давала спокою золотому браслету годинника «Пате Філіп»[105], обертаючи й обертаючи його на своєму кощавому зап’ястку. Ходжесу вона не подобалася; Піт її мало не ненавидів. Що робило накидання на неї деякої вини за вчинене біля Міського Центру лиходійство доволі задовільним. Врешті-решт, вона посприяла тому парубку; які тут ще могли бути сумніви? Коли вона купувала «мерседес», їй було вручено два ключі, але пред’явила вона тільки один.

А тоді, незадовго перед Днем Подяки[106], те самогубство.

Ходжес ясно пам’ятає, що сказав Піт, коли вони отримали цю новину: «Якщо по той бік вона побачиться з тими людьми — особливо з тією дівчиною Крей і її дочкою — їй доведеться відповідати на серйозні запитання». Для Піта це стало кінцевим підтвердженням: десь у душі місіс Т. весь час знала, що вона залишила ключ у замку запалювання своєї машини, яку вона називала Сірою Леді.

Ходжес також так вважав. Питання в тому, чи вважає він так само й досі? Чи анонімне послання від того, хто сам себе охрестив Мерседес-Кілером, перемінило його думку?

Можливо, ні, але той лист ставить різні питання. Якщо припустити, що Містер Мерседес був написав подібне послання місіс Трелоні? Місіс Трелоні з усіма її сіпаннями і непевністю під тоненькою кіркою викличного поводження? Хіба таке неможливе? Містер Мерседес напевне мусив знати про злість і презирство, які виливалися на неї з боку публіки після бійні; для цього йому всього лиш треба було читати розділ «Листи до редакції» в місцевій газеті.

А чи можливе…

Але тут його думки перервалися, позаду нього під’їхала і зупинилася якась машина, і то так близько, що ледве не ткнулася в задній бампер його «Тойоти». Веселих вогників на даху в неї нема, хоча це блідо-блакитна «Корона Вік»[107] останньої моделі. Чоловік, який вилазить з-за її керма, кремезний і коротко, по-армійському, стрижений, під його спортивним піджаком у підпахвеній кобурі безсумнівно ховається пістолет. Якби це був якийсь міський детектив, Ходжес розуміє, що там мусив би бути «Глок .40», точно такий, як той, що лежить у сейфі в нього вдома. Але він не міський детектив. Ходжес знає їх усіх.

Він опускає вікно.

— Доброодня, сер, — вітається по-армійському стрижений. — Можу я вас спитати, що ви тут робите? Бо ви стоїте тут уже доволі довгенько.

Ходжес кидає погляд собі на годинник і бачить, що це правда. Уже майже четверта тридцять. З тим, що в центрі міста година пік, йому пощастить, якщо він дістанеться додому вчасно, щоб подивитися Скотта Пеллі у «Вечірніх новинах Сі-Бі-Ес»[108]. Раніше він дивився «Ен-Бі-Сі», поки не вирішив, що Браян Вільямс[109] просто благодушний тупак, занадто закоханий у відеокліпи з «Ютьюбу»[110]. Не такого ведучого програми новин йому хочеться бачити, коли схоже на те, що весь світ розривається на шма…

— Сер? Я щиро сподіваюся на вашу відповідь.

Стрижений нахиляється. Широко відтуляється борт його піджака. Ні, не «Глок», а «Ругер»[111]. Ніби як радше ковбойська зброя, на думку Ходжеса.

— А я, — промовляє Ходжес, — щиро сподіваюся, що ви маєте право про це питати.

Лоб його співбесідника наморщується:

— Перепрошую?

— Я гадаю, ви з приватної охорони, — терпляче каже Ходжес, — але я хочу побачити якесь посвідчення. А взагалі, знаєте, що? Я хочу побачити ваш дозвіл на приховане носіння тієї гармати, що у вас під піджаком. І краще, якщо воно знайдеться у вас у портмоне, а не лежатиме в бардачку у вашій машині, бо інакше ви порушник розділу дев’ятнадцятого міського кодексу володіння зброєю, який, якщо викласти коротко, постановляє: «Якщо ви носите зброю приховано, ви також мусите носити з собою дозвіл на її приховане носіння». Отже, нумо подивимося ваші папери.

Нахмуреність стриженого поглиблюється.

— То ви коп?

— На пенсії, — каже Ходжес, — але це не означає, що я забув власні права чи ваші обов’язки. Покажіть мені ваше посвідчення і дозвіл на зброю, будь ласка. Ви не мусите мені їх давати в руки…

— Ви збіса праві, не мушу.

— …але я хочу їх побачити. А вже потім ми можемо розглянути причини моєї присутності тут, у Бузковому проїзді.

Стрижений замислюється, але лише на кілька секунд. Потім він дістає портмоне і різко його розкриває. У їхньому місті — як і в більшості, гадає Ходжес — працівники приватних охоронних служб ставляться до копів пенсіонерів так, немов ті все ще перебувають на дійсній службі, бо копи-пенсіонери мають повно друзів, які справді на дійсній службі та які можуть вельми ускладнити життя, якщо їм на це підкинуть якісь підстави. Парубок виявляється Редні Піпелзом, а картка його компанії ідентифікує його як працівника «Невсипущої охоронної служби». Також він показує Ходжесу дозвіл на приховане носіння зброї, дійсне до червня 2012 року.

— Редні, не Родні, — каже Ходжес. — Як Редні Фостер, той кантрі-співак[112].

Обличчя «Фостера» розпливається в усмішці:

— Саме так.

— Містере Піпелз, мене звуть Білл Ходжес, я завершив свою кар’єру Детективом Першого класу, і останньою моєю великою роботою було розслідування справи Мерседес-Кілера. Я гадаю, ця інформація доволі вичерпна, щоби вам зрозуміти, чому я тут.

— Місіс Трелоні, — каже «Фостер», відступаючи з повагою назад, коли Ходжес прочиняє двері свої машини, вилазить і потягується. — То це невеличка подорож у країну спогадів, детективе?

— Я тепер просто містер, — простягає йому руку Ходжес. Піпелз її потискає. — А щодо іншого ви праві. Я пішов у відставку з копів майже в той самий час, коли місіс Трелоні пішла в відставку цілком з життя.

— Сумно то було, — промовив Піпелз. — Ви знаєте, що діти обкидали яйцями її ворота? І то не просто на Гелловін. Разів три чи чотири. Одну таку зграю ми впіймали, але інші… — Він похитав головою. — Плюс туалетний папір.

— Йо, вони таке люблять.

— А одної ночі хтось намалював графіті на лівій ворітниці. Ми цим заопікувалися до того, як вона могла побачити, і я цьому радий. Ви знаєте, що там було?

Ходжес хитає головою.

Піпелз притишує голос:

— ПИЗДА ВБИВЦЯ, ось що там було написано — величезними, спливаючими літерами. Що було абсолютно несправедливим. Вона дала маху, от і все. Є серед нас такі, хто бодай раз чи й не раз не схибили?

— Не я, це напевне,