Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Мене там підмінив Ачилл, тож усе гаразд, – безтурботно здвигнув плечима той. – Я – Альтаїр, – продовжив він, подаючи руку Емілії.

Рубі вкотре сховала посмішку, а потім суть фрази таки наздогнала її.

-Стоп, – дівчина потрусила головою. – Чому ж тебе усі називають Пілотом?

-Бо Альтаїр означає «льотчик», – серйозно пояснив той. – Крім того, я подумав, що це надто вишукано для Відступника, і ми із Севеном придумали собі прізвиська.

-Суцільна романтика, – іронічно скривилася Ем. – Ну, я Емілія. Це моє справжнє ім’я.

-Ха, ха, – Пілот розсміявся не то щиро, не то із сарказмом. – Цікаво, з якого б дива тобі приховувати, як тебе звати? Ти ж Емілія Галлагер! Та сама, як то кажуть. Та в нашому Університеті кожен студент знає твоє ім’я. А молодші, закладаюся, вішають твої фото на стіну!

Катрін з Алісдейром розсміялися, Емілія усміхнулася. Рубі хихикнула, замислившись. Справді, серед Стражів було два варіанти стати відомим. Або ти з якоїсь старовинної сім’ї, або в тебе в роду всі Стражі. Ні того, ні того в Рубі не було. Але вона теж була свого роду «знаменитістю». Як і всі вони. Роковані.

-Що ви з другом іще приховали? Вік? Марку шампуню? – Несподівано для усіх саркастично озвався Алісдейр, і дівчата здивовано на нього глянули.

-Ну, Севен більше нічого не робив таємницею, – серйозно відповів Пілот. – А я приховав не лише ім’я, а й прізвище.

-Яке ж воно? – Катрін так натурально скопіювала сарказм Наставника, що Рубі аж скривилася. – Пат? Харлін?

-Ні, е-ем…

-Катрін, – підказала Рубі.

-Ні, Катрін, я не родич Ректора. І аж ніяк не кровний принц, – усміхнувся Альтаїр. – Моє прізвище простіше. Я всього-лише Есканде.

Дівчата вражено на нього витріщились – як виявилось, перед ними сидів не просто собі Пілот, а – не багато й не мало – представник однієї з найстарших сімей Міста, які засновували Квартал разом із родиною Касілья.

                                                    ***

День хилився до вечора, сонце уже майже сховалося за горизонт. Алісдейр вів машину на захід, Емілія з Пілотом поринули у якусь маловагому для Рубі розмову, оскільки в ній раз-у-раз звучали старовинні імена та дати, а пірнати в історію Ернандес не мала ні найменшого бажання. Катрін же без попередження чкурнула на переднє пасажирське сидіння, тож на своєму диванчику Рубі була зовсім сама. Ні секунди не намагаючись нарікати на це, вона якийсь час копирсалася у наплічнику, витягла звідти гребінь і почала розчісувати волосся. Заплівши його у легку косу, дівчина сягнула рукою під футболку на спині, розстібнула бюстгальтер, ігноруючи квадратні очі Пілота, зняла його і запхнула до наплічника. Тоді витягла з нього великого рушника і вклалася спати на своєму сидінні – в футболці, шкіряних штанах та важких черевиках. Останнє, що вона бачила, провалюючись у дрімоту, було обличчя Ем, на якому сяяла яскрава посмішка…

…Пробудження було не менш яскравим.

-Рубі… Рубі…Рубі!

-Ай!

-Пробач, – над нею знову нависав Севен.

-Ти з глузду з’їхав чи що? – її голос був геть хрипким після сну. – Я тебе зараз як вщипну!..

-Тихіше, – на губах хлопця майнула усмішка. – Пробач, але було дві причини: по-перше, тебе дуже важко розбудити. – Рубі потягнулася і позіхнула. – А по-друге, – і він усміхнувся, – у тебе з біса апетитне тіло.

-Йолоп, – нерозбірливо пробурмотіла дівчина, розтираючи руками обличчя. – Ти мене мало знаєш, тому зарубай собі на носі: будити мене небезпечно.

-М-м, зацілуєш мене до смерті? – Севен обперся плечем на автомобіль і тихо засміявся.

-Етелхард, ще одна фраза в такому дусі, і я тебе до смерті хіба задушу. – Дівчина тихо ступила на землю. Як виявилось, вони зупинилися на невеликій галявинці скраю якогось лісу. Яскраво світив місяць на абсолютно темному оксамитному небі. В примарному сріблястому сяйві волосся Севена світилося, наче німб.

Рубі обхопила себе руками.

-Севен, чого тобі треба? – дівчина тремтіла від холоду.

-Все перерахувати?

-Так, якщо ти розбудив мене тільки для того, щоб познущатися, то пішов ти…

-Пробач. Якщо чесно, я розбудив тебе, бо настав час мені ставати на чати, тож я подумав, що і ти зі мною могла б попильнувати.

-Гм, гаразд, – дівчина пірнула назад в надра автомобіля, надягнула куртку, застібнулась. Знову вбрала пояс із ножами. – А що нам робити?

-Ну… – Севен закинув руки за голову і розвернувся. – Можемо сидіти біля вогню і співати пісні, можемо заради розваги розбудити Пілота і послухати його лайку, можемо, – його голос раптом став оксамитовим, – можемо провести час до світанку в приємніший спосіб…

-Ти зараз договоришся і будеш до світанку вправляти щелепу! – пирхнула Рубі. – Ні, якщо я не проводжу час зі своєю коханою подушкою, то хотіла б його проводити з користю. Наприклад, давай потренуємось.

-Що? – не повірив своїм вухам той.

Ернандес щось здавлено бурмотнула.