Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Ляна сіла на гойдалку і спробувала пригадати минулу ніч. Вона сумнівалася, що вчорашні події були реальними. Їй треба знову зв’язатися з лікарем. Мабуть, «злізати» з таблеток було надто рано.

Дівчина дивилася на темний екран телефону. Логічніше було б зателефонувати Святославу. Ну, або Олексію. Він би відвіз її до міста. Проте тремтячі пальці зайшли в журнал дзвінків і через секунду почулися гудки виклику.

— Невже ти про мене згадала? — пролунав самовпевнений голос Власлава.

— Приїдь.

Приїхав, не минуло й п’яти хвилин. Ніби тільки того й чекав. Ляна лежала на гойдалці, повернувшись на бік. Власлав сів поруч і поклав руку на ногу дівчини. По її шкірі пробігли мурахи.

— Скучила?

Ляна тільки хмикнула. Староста кинув погляд на порожнє горня і кутики його рота сіпнулися. Він продовжував погладжувати ноги дівчини, проникаючи під халат і стягуючи вниз білизну. Пасок розв’язався і впав на землю. Ляна заплющила очі. Вона не хотіла бачити Власлава, не хотіла відчувати його дотиків, проте не могла перечити йому. Воля ніби покинула її. Слабкість в тілі посилилась. Відраза до чоловіка плуталася з незрозумілим їй бажанням віддатися йому. Дівчина відчувала як хтиві руки Власлава стиснули її груди і тихо застогнала. Староста, ніби ящірка, звивався по її голому тілі. Він хотів поцілувати Ляну в губи, проте та відвернулася. З її очей потекли сльози безпомічності.

Чоловік змусив її підвестися з гойдалки і опустився на траву. Дівчина сіла зверху, підкоряючись йому. Кожен її рух здавався їй рухом маріонетки, якій диктували чужу волю. Власлав насолоджувався своєю владою, нашіптуючи Ляні п’янкі слова. Вони пронизували свідомість дівчини, змішуючи огиду та примарне, незрозуміле їй відчуття блаженства.

— Зупинися… — благала дівчина, сама не впізнаючи свого голосу.

Проте Власлав не слухав. Він перевернув її на спину і занурив пальці у волосся дівчини, змушуючи відкинути голову назад. Ляна скрикнула від болю і різко розплющила очі, зустрівшись поглядом із Влаславом. Щось темне та нелюдське промайнуло в його очах, чого Ляна раніше не помічала. То був погляд хижака, який не знав жалю.

Врешті Власлав, важко дихаючи, випустив її з обіймів.

— Гарна дівчинка! — він підвівся і поплескав її по щоці. — Можеш перепочити… до наступного разу.

Він натягнув штани, защепив ґудзики на сорочці і, насвистуючи під носа якусь веселу мелодію, вийшов за хвіртку.

На паркані з боку лісу сиділа руда кішка. Вона примружила свої жовті очі, пильно стежачи за тим, що відбувалося. Коли Власлав зник за воротами, тварина м’яко стрибнула на траву і підійшла до Ляни. Дівчина нерухомо лежала з напіврозплющеними очима, проте, здавалося, нічого не бачила й не чула.

— Ня-а-у! — кішка торкнулася обличчя дівчини мокрим носом, проте та не відреагувала.

Руда потерлася об щоку Ляни, скочила їй на груди, прислухаючись до дихання, і зрештою побігла з двору.

***

Євдокія якраз поралася на кухні, коли в двері постукали. На порозі стояла Яра. Здавалося, вона була чимось налякана.

— Що сталося?

— Ляна… Їй потрібна допомога.

Жінка зняла фартух і кинула його на стіл.

— Що з нею?

— Не питайте. Просто повірте, — Яра озирнулася, ніби боялася, що за нею стежать.

Євдокія не стала зволікати. Вона зачинила двері і поспішила до будинку Ляни. Яра залишилася стояти біля воріт, дивлячись услід жінці.

У повітрі витав терпкий, незнайомий запах. Ляна поморщилася.

— Прокидайся, дитинко, вже час.

Дівчина сіла і здивовано роззирнулася. Біля плити стояла Євдокія, щось помішуючи у каструлі.

— Що то за запах?

Жінка всміхнулася, не повертаючись до Ляни.

— Полин, часник, і, головне, чорнобривці.

— Для чого?

— Для твого захисту.

Врешті Євдокія підійшла до дівчини і сіла поруч.

— Як ти?

Ляна насупилася, намагаючись пригадати останні події. Останнє, що вона пам’ятала, було свято Обжинків.

— Все гаразд. Як ви потрапили сюди?

Жінка співчутливо закивала головою.

— Я знайшла тебе без тями вчора у дворі.

— Я… мабуть втратила свідомість. — Ляна спробувала встати з дивану, проте у голові запаморочилося.

— Сиди, сиди, — занепокоєно мовила Євдокія. — Ти бачила себе у дзеркалі? Коли ти востаннє їла?

Жінка знову підійшла до плити і через мить повернулася з мискою.

— Буду тебе годувати.

— Ви жартуєте? — трохи різко запитала Ляна. — Ну, тобто, я вам вдячна, що допомогли, але…

— Ніяких але! Це курячий бульйон. Піде тобі на користь.