Кетрін Сі - На смак, як кохання , Кетрін Сі

Олівер

Я підніс телефон до вуха, притримуючи його плечем, поки переглядав ранкові звіти.

— Привіт, — промовляю радісним голосом. 

— Привіт, — в неї ще сонний голос. Напевно працювала всю ніч. — Як справи? 

— Працюю, тож не дуже весело. 

— Зрозуміло.. Хочеш приїду до тебе? 

Ця пропозиція була така спокуслива, але на цей день в мене є інші плани. 

— Я після обіду буду трохи зайнятий, тож можу не виходити на зв’язок, — сказав я, гортаючи документи.

— Щось незаконне? — у голосі Стейсі бриніла грайлива нотка.

Я усміхнувся.

— Якщо я скажу «так», ти мене здаси?

— Залежить від того, наскільки це незаконно, — вона тихо засміялася. — Ну гаразд, у мене теж буде чим зайнятися. Читачам дуже сподобався новий комікс, тож доведеться працювати над ним ретельніше.

— Тоді успіхів тобі.

— І тобі. До зв’язку, Олівере.

Я поклав слухавку й на кілька секунд задумався, вдивляючись у екран. Якось занадто швидко ми стали частиною життя одне одного. Але мені подобається це. 

Зітхнувши, я повернувся до роботи, але думки вже були не тут. Час тягнувся повільно, ніби знущався з мене, а я лише перегортав сторінки, відповідав на дзвінки, намагався зосередитися, хоча це було майже неможливо. 

Після обіду я сів у машину й поїхав у напрямку в’язниці. Пальці стиснули кермо трохи сильніше, ніж потрібно. Чим ближче я під’їжджав, тим більше відчував, як у грудях наростає напруга.

Заповнюючи бланк на зустріч, я не міг не думати про те, як Тайлер відреагує на мене. Я свідчив проти нього. Чи пробачить він це? Чи захоче взагалі зі мною говорити?

Від хвилювання заболіла голова, але врешті-решт Тайлер погодився зустрітися.

Я зайшов у зал для побачень і побачив брата. Він майже не змінився. Хіба що в очах з’явилася якась тінь, що раніше була прихована за постійною усмішкою.

Він подивився на мене й злегка нахилив голову.

— Навіщо ти прийшов?

Я сів навпроти, ковтаючи клубок у горлі.

— Я… хотів вибачитися.

Тайлер насупився.

— Я не хочу, щоб ти злився на мене, — додав я. — Я вважаю, що вчинив правильно, але це не означає, що мені байдуже.

Він не відповів. Ми просто сиділи мовчки. Напруга між нами майже відчувалася фізично. Я був готовий до всього — до звинувачень, крику, навіть до того, що він просто встане й піде. Але не до сміху.

Та саме це він і зробив. Посміхнувся, потім розсміявся, похитав головою.

— Чого ти… — я зупинився, спантеличений.

Тайлер витер кутик ока й подивився на мене.

— Ти ідіот, Олівере, — сказав він, і в його голосі не було злості. — Я ніколи не ображався на тебе. Я сам винен у тому, де опинився, і це правильно, що ти свідчив. Я розумів це з першого дня.

Я кліпнув, не знаючи, що відповісти. Відчуття, ніби мене тримали у тисках, повільно відступало.

— Ти серйозно?

— А ти що думав? Що я буду ненавидіти тебе до кінця життя? — він усміхнувся. — Я ж не повний ідіот.

Напруга, що гнітила мене стільки часу, почала розчинятися. Я вперше за довгий час відчув, що можу вдихнути на повні груди.

~~~~~~~~ 

Я повернувся додому, відчуваючи втому, але водночас якесь полегшення. Біля під’їзду мене іже чекала Стейсі. Серце наповнилося теплос. Вона тримала два стаканчики морозива і усміхнулася, коли побачила мене.

— Ого, ти виглядаєш так, ніби пройшов через бурю, — пожартувала вона.

Я не відповів, просто обійняв її, а потім легко поцілував. Вона розсміялася.

— Щось ти дивний сьогодні.

— Я їздив побачити брата, — відповів я.

Стейсі нахмурилася, збираючись щось запитати, але нас раптом окликнув жіночий голос.

— Олівер?

Я повернувся і завмер. Лара.

Вона підійшла ближче, її очі світилися якимось змішаними почуттями.

— Ти… я так довго тебе не бачила, — сказала вона, ніби хотіла обійняти мене.

Але Стейсі зробила крок вперед, зупиняючи її.

— І хто ви така? — холодно запитала вона.

Я не встиг нічого сказати, як між ними почалася напружена розмова. Стейсі явно не збиралася поступатися, а Лара, схоже, не очікувала такого опору. Я ж стояв осторонь, відчуваючи, як в мені зростає злість.

Я більше не хотів слухати ні слова від Лари. Не хотів повертатися до того, що залишив позаду. Без зайвих вагань я нахилився, легко підняв Стейсі на руки, і, навіть не попрощавшись з колишньою, рушив у під’їзд.

— Ого, — пробурмотіла Стейсі, чіпляючись за мене. — Знаєш, це було навіть трохи романтично.

Я тільки усміхнувся і притиснув її ближче. Вона єдина, кого я хочу сьогодні бачити.