Psevdonim - Ера Агонії, Psevdonim

Морська Гвардія, хоч і хоробро боролася, але була безсилою проти невидимого жаху. Вони не могли знайти фізичне джерело зла, не могли виявити ворога, не могли відбити атаку, що велася на рівні душі, на рівні розуму. Їхня сила, сміливість, рішучість виявилися марними проти підступної агонії, що проникала в саму сутність Умбріпортусу, перетворюючи його силу на слабкість, його волю на безпорадність, його надію на відчай. Опір Умбріпортусу почав слабшати, виснажуватися, тонути в морі страху, як корабель, що потрапив у шторм, поступово йде на дно.

У Солярісі, Велике Духовне Очищення дало надію мешканцям, відновило частину віри, зміцнило моральний дух. Храми та святилища були переповнені віруючими, школи та бібліотеки знову відкрили свої двері, світло знання та віри знову засяяло над Солярісом, розганяючи тіні сумніву, відчаю, безнадії. Але і тут опір мав свої межі.

Заклинання Мору, хоч і не викликали паніки, але глибоко проникли в розум та душу солярійців, посіявши зерна сумніву, що вкоренилися в їхній свідомості, підриваючи основи їхньої віри, їхнього знання, їхньої духовності. Сумніви у вірі, сумніви у знаннях, сумніви у самій істині почали роз'їдати душі солярійців, як іржа роз'їдає метал, повільно, непомітно, але невпинно, руйнуючи їхню духовну цілісність, перетворюючи їхню віру на порожню формальність, їхнє знання на безплідну схоластику, їхню духовність на безпорадну меланхолію.

Рада Мудреців, хоч і щиро прагнула відновити світло, але не могла протистояти темряві, що вже проникла всередину. Їхні молитви, проповіді, навчання, духовні практики виявилися недостатньо сильними, щоб вигнати агонію з душ солярійців, щоб відновити їхню віру, їхнє знання, їхню духовність у повній мірі. Опір Солярісу, духовний, зосереджений, наполегливий, почав втрачати силу, перетворюватися на тінь розчарування, на безплідну боротьбу проти невидимого зла, що підточувало самі основи їхнього світу.

У Ферраксі, запровадження воєнного стану та жорсткі репресії дали тимчасовий ефект – бунти були придушені, порядок відновлено, влада зміцнилася. Але це був порядок страху, порядок насильства, порядок відчаю, порядок, що тримався не на міцності соціальних зв'язків, а на жорстокості військової сили, на паралічі страху, на відчаї, що охопив мешканців Ферраксу.

Королівська гвардія, хоч і придушила бунти, але не могла зупинити поширення агонії. Заклинання Мору продовжували діяти, розповсюджуючи хаос, паніку, розбрат, підриваючи довіру, руйнуючи соціальну структуру Ферраксу зсередини. Військовий порядок, жорсткий, репресивний, виявився безсилим проти психологічної атаки. Репресії лише посилили страх, відчай, ненависть, напругу в місті, створюючи нові вогнища соціального невдоволення, нові приводи для бунтів, нові можливості для хаосу.

Опір Ферраксу, заснований на владі, порядку, силі, почав руйнуватися зсередини, підточений агонією, роз'їдений хаосом, перетворюючись на тінь розчарування, на безплідну боротьбу проти невидимого зла, що руйнувало самі основи людського порядку, людської влади, людської сили.

В трьох містах – три форми опору, три тіні розчарування. Сила Умбріпортусу не змогла подолати невидимий жах. Віра Солярісу не змогла відновити світло, поглинуте темрявою. Порядок Ферраксу не зміг зупинити хаос, що роз'їдав місто зсередини. Людський опір слабшав, виснажувався, розпадався на шматки, під натиском агонії, під темною волею некромага Мортеуса, що наближався до своєї остаточної перемоги, до підкорення людського світу, до перетворення його на своє темне королівство страждання. І тінь розчарування згущувалася над трьома містами, віщуючи їх неминуче падіння.

Тінь розчарування, що опустилася на Умбріпортус, Соляріс та Ферраркс, стала передвісником їхньої неминучої долі. Людський опір, заснований на силі, вірі та порядку, виявився крихким перед обличчям невидимого жаху, перед підступною агонією, що підточувала самі основи їхнього існування. Тріумф Мортеуса наближався, і падіння трьох міст ставало лише питанням часу.

В Умбріпортусі, мужність моряків та зусилля Морської Гвардії виявилися недовговічними. Перша хвиля ентузіазму та рішучості швидко вичерпалася, зіткнувшись з невблаганною реальністю агонії, що не відступала, а лише посилювалася з кожним днем. Морська Гвардія, виснажена безплідними пошуками фізичного ворога, деморалізована невидимим характером загрози, почала розпадатися зсередини – моряки поверталися до своїх родин, охоплені страхом, відчаєм, безнадією, залишаючи портові доки беззахисними перед темрявою, що насувалася з моря.

Паніка з новою силою захлеснула Умбріпортус. Слухи про морських чудовиськ, про кораблі-привиди, про прокляття моря поширювалися містом зі швидкістю вітру, підсилюючи страх, породжуючи істерику, руйнуючи залишки порядку, остаточно паралізуючи портове життя. Торгівля завмерла, кораблі стояли в доках порожні, рибалки боялися виходити в море, вантажники розбіглися, таверни спорожніли, перетворюючи колись жвавий порт на місто-привид, на пам'ятник людській безпорадності перед лицем невидимого зла.

Опір Умбріпортусу остаточно зламався. Сила моряків, їхня воля, їхня мужність розбилися об невидиму стіну агонії, як хвилі об скелі, не залишивши жодного сліду надії, жодного шансу на порятунок. Умбріпортус капітулював перед страхом, віддавшись на волю темряви, чекаючи на свою остаточну долю – падіння в безодню агонії.

У Солярісі, духовна боротьба та Велике Духовне Очищення також не принесли очікуваних результатів. Хоч віра та знання на мить і спалахнули яскравіше, але полум'я світла швидко згасло, поглинуте темрявою сумніву, що проникла в саму сутність Солярісу. Заклинання Мору діяли підступно та невблаганно, роз'їдаючи душі солярійців зсередини, отруюючи їхню віру, їхнє знання, їхню духовність, перетворюючи їхні зусилля на марну трату часу та сил.