Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Шелест, який був родом із одного з цих князівств, обурено пирхнув. Чомусь він жодних трьох дружин ні в кого не пам'ятав. З іншого боку, може через те, що князя в них не було? Був би князь, ганяв би мужиків воювати з сусідами, і жінки від розпачу теж збиралися б по троє довкола тих, хто вижив.

— Співаючі їжаки? — запитав Дамір. — А скільки селяни перед появою їжаків випивали? А то я знаю історію про чарівну настоянку, після якої зелені білки по столу скакали, а в небі літали рожеві гуси.

— Ні, не той випадок. Вони їх дуже однаково описують. І на дівчат скаржаться, що настоянки тягають, щоб цих їжаків напоїти. Бо без настоянок вони не співають.

Студенти переглянулись.

А чоловік знову почухав потилицю і пішов відпускати бранців.

Із хлопцями у нього проблем не виникло. А ось кінь звільнятися чомусь не хотів і намагався лягатися. Довелося магу його знерухомити, потім опустити за допомогою левітації, а потім ще й щось там лікувати, хоча студенти були впевнені, що простіше добити і що лікування вони потребують набагато більше, так як за ніч встигли застудитися, та й м'язів майже не відчували. Маг від них відмахнувся і сказав, що невдовзі відчують, що це як із відсиженою ногою. Хлопців ці слова не надихнули.

— А чому пастка на галявині? — спитав найдопитливіший Ленц, щосили трясучи рукою, яку відчував як щось чуже й неживе.

— Це дівоча галявина. Тут на яблучне свято розводять багаття, кличуть долю посидіти разом із дівчатами та попити вина, водять хороводи, а у дощові роки, коли відкривається струмок, ще й свічки на саморобних дерев'яних корабликах запускають. Гадають чи на довжину життя, чи на довжину холостяцького життя. Загалом розважаються.

— А їжаки до чого? — здивувався Дамір.

— А їжаки тут найчастіше з'являються, — сказав маг, а потім подивився вліво, махнув туди ж рукою і додав: — А ще он там зрідка відкривається портал у якийсь чужий світ. Я в архівах порився приблизно раз на двадцять років, плюс-мінус до п'яти років. Найчастіше як відкривається, так і закривається. Якось туди корова забрела і зникла. Кілька разів місцеві жителі примудрялися наслідувати її приклад. П'ятдесят років тому якась жінка з'явилася, явно з благородних, як запевняли селяни. Говорила незрозуміло, одягнена була багато, у шовк, хоч і дивно. Її довезли до П'ятилисника, вона там примудрилася познайомитися з якимсь магом, а потім її слід губиться. Але можна припустити, що це вона та коханка-іноземка одного з міністрів, яка порадила вбитому горем королю пересадити жінок у чоловічі сідла і домагалася того, щоб жінок нарівні з чоловіками навчали магії. Взагалі, видатна жінка була, а звідки взялася, незрозуміло. Немов із повітря зіткалася в цьому самому П'ятилиснику.

Студенти дружно захопилися видатною жінкою.

— А їжаки тут до чого? — спитав Дамір.

— А на їжаків теж міг портал вплинути, — не дуже впевнено сказав маг. — Є портали, з яких виповзає зелений туман і перетворює овочі на гігантів, а людей на перевертнів… ну, якщо у світ цього туману потрапити. І може виявитися, що місцевий, начебто нешкідливий, поступово теж на щось впливав і тепер його вплив накопичився.

Студенти знову захопилися.

— А їжаків тут немає, — додав Шелест. — Ми помітили б.

— А може, вони тільки до дівок виходять, — азартно припустив Ленц, а потім трохи подумав і заявив, що треба в пастках дівок над галявиною підвісити і перевірити. Раптом їжаки вийдуть.

Маг на нього подивився з великим сумнівом.

А потім тяжко зітхнув і представився:

— Льєн. Вільний маг.

Студенти переглянулись і теж представились. І настійку, що лікує, слухняно випили. І пообіцяли над конем не знущатися. Тим більше, цей кінь у відповідь на доброту Льєна бродив тепер за ним, як собака, і його, напевно, доведеться віддирати від нього, як нещодавно від куща.

Поїсти студенти теж погодились.

А потім якось так вийшло, що вони розповіли і про свою недопрактику, і про дива маршруту.

Льєн звично почухав потилицю і обізвав маршрут ідіотизмом. А потім приголомшив студентів тим, що в селах та містечках, де вони мали надсилати звіти, зробити це ніде. Хіба що голубів запускати. Або надсилати листи з поштовою каретою, яка з'являється в тих місцях раз на тиждень.

І це було дуже дивно. Якось, навіть надто. І студенти дружно виявили, що їхати їм туди не хочеться. Адже все одно ніхто не перевірить, раз звітувати ніде.

— Краще вже ловити їжаків, — вирішив Ленц і посміхнувся до Льєна.

А той лише знизав плечима і від допомоги не відмовився. Правда, так і не сказав, навіщо йому ці їжаки здалися. Про гареми послухати хоче? Так не дівка начебто.