Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

Рене запалила очі. Вона з такої відстані не могла бачити моїх емоцій на обличчі, тому я вирішила не навантажувати себе ще тим, щоб робити на обличчі відображення неіснуючого відчуття страху. Я не зводила очей з Ревей. Я намагалася показати їй, що не вважаю себе ні в чому винною. Хоч мені й не дадуть шансу пояснити свою позицію. Та, навіть, якщо й так, то мені не повірять. Я це знала. І знала, що на мене чекає. Я була готова до того, через що мені було необхідно пройти. Це просто етап з життя. Його не оминути. Я так себе налаштовувала. Він закінчиться і почнеться новий.

Так, неприємна розмова, в якій я не зможу сказати і слова. Звинувачення, образи, а потім і погрози. Лише одна річ у цьому всьому мене цікавила — чи сказала Ревей, хто я така насправді. Бо від цього залежало те, яку лінію поведінки мені обрати. Чи добродушної дівчинки, що не розуміє, що сталося, чи воїна-найманця Артілі, з яким недозволено розмовляти таким чином, як неодмінно збиралася зробити Рене-Лоран. Я напружилася, готуючись до психологічної атаки на мене з боку Відьом.

Атака відбулася. Та зовсім не така, на яку я розраховувала. Щит, що його швидко витягла Рене, блискавично полетів у мій бік.

Сильний удар. Я не встигла як слід згрупуватися. Боляче. Я відлетіла аж до стіни, вдарившись об неї усім тілом.

- Я знаю, що ти не варта навіть моїх слів. - Відьма наближалася, поки я намагалася підвестися. - Яке в тебе було завдання? Шпигувати? Говори, коли я тебе питаю! - заволала Рене.

Я все ще не прийшла до тями від неочікуваного удару, повільно ворушилася, спиралася на підлогу.

- Прийшла у мій дім! Ця дитина хоч якесь відношення до тебе має? Чи ви її найняли з Калістою, щоб таким чином до мене підібратися?

Очі Відьми не віщували нічого хорошого. Повні люті й ненависті. Видно, що Рене налаштовано вкрай серйозно.

- Чого ти мовчиш? - вона жбурнула мене ногою.

- Я здружилася з Селін ще задовго до вашої появи тут. І не могла знати, що ви взагалі прибудете до нашого міста. - я вже настільки прийшла в себе, що могла розмовляти.

Та логічні аргументи навряд могли справити враження на Відьму, що вже все для себе вирішила.

- Ти ще смієш розмовляти зі мною? Ти? Нікчемна викрита шпигунка! - Відьма створила собі меча у правій руці.

Я вже стояла на ногах. Боковим зором спостерігала за Ревей. Ніякої реакції від синьої Відьми. Вона жодним чином не намагалася втрутитися у ситуацію. Байдуже дивилася на мене пустим поглядом. Схоже, що їй було все одно, як вчинить зі мною Лоран. Я знала, чого чекати від Лоран, та поведінка Ревей виявилася для мене неочікуваною. Звісно, я не могла назвати її подругою, та все ж вважала її аж ніяк не ворогом. Ми декілька разів розмовляли дуже відверто, вона знала, хто я насправді. Пару разів казала мені зайві речі, які б ніхто інший із Відьом нового клану і не подумав би мені сказати. Як тоді, коли просила бути мене обережнішою. А тепер… Ось її справжнє ставлення до мене. Ось її справжня натура. Хороших Відьом не буває.

Рене замахнулася мечем і одним різким рухом повела його в мій бік. Напевно, мені потрібно було приймати якісь рішення. Я точно не встигала запалити очі, увійти у крижану душу і відбити той удар. Ухилитися? Так, могла. І я зігнулася, щоб меч Відьми пройшов у мене над головою, зачепивши зі страшним звуком кам’яну стіну за моєю спиною.

- Геть з мого дому! - крізь зуби проричала Рене. - Побачу тебе ще раз — уб’ю. Дівчинку будеш водити сюди доти, доки мій син не почне розмовляти так, як мене це влаштовуватиме. А тепер пішла звідси.

Я випросталася.

- Усі люди помиляються. І Відьми не виключення. - сказала я в очі Рене-Лоран.

Відчинила двері і зробила крок на вулицю. В цей момент я відчула потужний удар щита в спину. А чого ще чекати від ницих Відьом? Мене кинуло в середину двору, я покотилася стрімголов по бруківці, залопотівши одягом і руками по калюжам, що утворилися із розталого снігу. На силу підвелася. Навкруги чувся сміх. Потім презирливі викрики. З мене кепкували інші Відьми, що стали свідками приниження.

Як я до цього віднеслася? Зробила певні висновки.

Мене пихнули у спину, грубо натякаючи, що треба йти вперед. Випхавши мене з двору, за мною зачинили двері паркану. А лайливі образи на мою адресу ще лунали, коли я вирішила піти до того красивого фонтану, щоб умити лице і помити руки.

- То так тобі велить поводитися твоя честь, зраднице? - я почула голос Ревей у себе за спиною. - Очевидно, що я не перша, хто називає тебе зрадницею. Я вже давно підозрювала, що ти собою являєш насправді. - вона наближалася до мене. - Так, в парі моментів тобі дійсно пощастило. Ще пара моментів була тобою підлаштована навмисне, щоб здатися не тою, ким ти являєшся. А коли вже доходить до справи, то ти пасуєш. Як з задачею охорони Рене. Насправді ти сама знаєш, що нічого собою не являєш. Ти ніщо.

- Якщо я зрадниця, то чому ж не погодилася на пропозицію Рене? - спокійним впевненим тоном відповіла я. - Чому знехтувала прекрасним шансом бути поруч із нею?

- Очевидно, що ти дотримувалася якогось іншого заздалегідь розробленого плану. - таким же впевненим тоном заявила Відьма.

- І ти, незрівнянна Ревей, сама віриш у те, що кажеш?

- Я вірю фактам. Сьогодні я достатньо побачила.

- І я теж.

Ми дивилася одна на одну. Її погляд сповнений звинувачення і розчарування. Іще злості. Ненависті. Мій… просто пустий. Ревей посміхнулася, махнула своїм плащем, коли розверталася, і пішла до палацу.

Я опустила плечі і видихнула. Тіло боліло.

Я б могла сказати, що зараз у нового клану складні і важкі часи. Що вони в кожному вбачають ворога. Та навіщо мені їх захищати? Після того, як зі мною повелися. Відьми не можуть бути хорошими. Я зайвий раз у цьому впевнилася.

Через пару годин я покрутила головою, щоб розім’яти шию. І так, щоб там щось хруснуло. О, яка полегкість. Міра торохкотіла щось про те, що так шкода, що я не захотіла проводити з ними час. І наступного разу мені потрібно обов’язково піти з нею, щоб вона показала мені в які ігри вони з Марселем бавляться. І про іграшки, які купила мама хлопчика, щоб їм було цікавіше. Я нашвидкуруч вигадувала якісь відмовки, посміхалася і жартувала через силу, аби вона ні про що не здогадалася. Загалом, вдавала з себе щасливу сестру.