Надя Фендріх - Сестри-вампірки 1

– Ну і що? Часник? Ой, як страшно! А цікавішого нічого не знайдеться? Нові технології, глобалізація, джентрифікація? Ні, не чули? Такими допотопними засобами з вампірами борються тільки в книжках!

У голові Дірка ван Комбаста роїлися різні думки. Це бридке вампіреня виявилося живучим, такого він не припускав. Але тут Дірка осяяла нова ідея.

– Почекай-но, зараз ти в мене посмієшся! – з цими словами Дірк дістав з рюкзака пістолет, заряджений святою водою, і почав кропити нею Даку.

– Ой, водяний пістолет! Як мило! – схопилася за живіт Дака.

Ситуація почала неабияк дратувати Дірка.

– Це не просто вода, це свята вода!

– Свята вода? Невже? Вам її Папа Римський особисто надіслав?

Дірк націлив пістолет на голову дівчині й натиснув на курок.

– Гей, а ось це ти дарма, мисливцю-аматоре! Дай моїй зачісці спокій, а то дивись, щоб я не зголодніла! – блиснула очима Дака.

Дірк ван Комбаст неспокійно озирнувся. Помітивши намір Сільванії втекти, він запустив їй в обличчя останню порцію свяченої води.

Сільванія видала дикий крик, так ніби їй в обличчя хлюпнули окропом. Хитнувшись, вона закотила очі і знепритомніла.

– Ні! Сільваніє! – Дака в паніці підскочила до сестри і почала бити її по щоках. – Прокинься, Сільваніє!

Але Сільванія лежала на землі без жодних ознак життя.

– Допотопні засоби, кажеш? Думали кругом пальця обкрутити! А ось тримайте! – діставши з рюкзака осиковий кілок, Дірк повільно посунув на Даку і Сільванію.

Дака схилилася над сестрою, безпорадно озираючись навсібіч. Але навколо нікого не було.

Де ж Гелена? О, якби вона зараз могла допомогти Даці і Сільванії! Вона досі сиділа в каплиці, де її замкнув мисливець на вампірів, і безнадійно намагалася вирватися з ув’язнення. Раптом вона почула, як хтось ззовні пробує відчинити двері. Нарешті важкий засув піддався, двері відчинилися, і Гелена вилетіла на волю. Прямо перед каплицею стояла чиясь тінь.

– Лудо? – здивувалася Гелена.

– Не питай задурно, ми маємо поквапитись, хутчіш! – вигукнув Лудо і потяг за собою Гелену. Лише зараз він зрозумів, що означало видіння, яке дошкуляло йому відтоді, як в їхньому класі з’явилися Дака і Сільванія. Дівчатам загрожувала велика небезпека, і не можна було гаяти ні секунди!

Побачивши Дірка ван Комбаста, Лудо і Гелена з криком стрибнули на нього, поваливши мисливця на землю. Гелена скубла його за волосся, а Лудо боляче вкусив за ногу.

Схилившись над сестрою, Дака намагалася привести її до тями.

– Fumps! Вона зовсім не реагує! Що робити?

– Нюхальна сіль! Коли непритомнієш, допомагає нюхальна сіль! – вигукнула Гелена, міцно тримаючи Дірка за волосся.

«Нюхальна сіль? – здивувалася Дака. – Ні, вампірові це навряд чи допоможе. А втім…»

– І чому я одразу не здогадалася! – постукавши себе по лобі, Дака зняла з ноги черевик, витягла зі шкарпетки грудку рідної землі і запхнула її Сільванії в ніс.

Сестра повела носом, немов кролик, і розплющила очі.

– Сільванія! – з полегшенням схлипнула Дака, міцно обійнявши сестру. – Ти жива!

– А-а-а! – закричала Гелена. Її сили вичерпалися, і вона більше не могла тримати Дірка.

Вирвавшись на волю, Дірк одразу ж схопив за петельки Лудо, який з останніх сил намагався утримати мисливця за ноги.

– Зараз я розберуся з тобою, маленький засранцю!

Цієї миті пролунав голос Сільванії:

– Годі!

Усі присутні заціпеніли. Голос у Сільванії став хрипким і низьким. Здавалося, цей голос виходить із глибин найпохмурішої могили.

Дірк ван Комбаст із жахом озирнувся. За кілька кроків від нього стояла Сільванія – мертвенно-бліда, з налитими кров’ю очима. Вона підлетіла до Дірка і роззявила рот, бажаючи встромити свої ікла йому в шию.

– А-а-а-а! – закричав Дірк і стрімголов кинувся навтьоки. Операцію із знешкодження вампірів було безнадійно провалено.

Сільванія, Дака, Гелена і Лудо з цікавістю спостерігали, як Дірк мчить по кладовищу, наскакуючи в темряві на надгробки, спотикаючись, падаючи, підводячись, раз по раз перелякано озираючись, поки нарешті він не зник за цвинтарними воротами.

Північ

Утамувавши голод Сільванії декількома нічними метеликами, Дака втомлено опустилася на землю між кам’яними надгробками.

– А що таке, до речі, джентрифікація? – запитала Сільванія.

– Гадки не маю, – пробурмотіла Гелена. Лудо стенув плечима.

– А мені звідки знати? Просто ляпнула перше, що спало на думку, аби збити з пантелику цього кретина, – сказала Дака.

Вона встала, зібрала кинуту поспіхом антивампірську зброю і жбурнула її в перший-ліпший кущ.

– До речі, а ти що тут робиш? – здивувалася вона, помітивши Лудо.

– Ну як тобі сказати. Просто я передчуваю деякі події. – Він зніяковіло почухав потилицю. – Від першого ж дня, щойно ви з’явилися у нашому класі, я знав: щось таке станеться і вам конче необхідна буде моя допомога. – З цими словами він глянув на Сільванію і спохмурнів. – І зараз, відчуваю, теж щось станеться!

Сільванія здивовано глянула на нього, потім – на свій живіт, з глибин якого пролунав зловісний буркіт.

– Fumps! Котра година? Потрібно терміново продовжувати пошуки чарівної рослини! – заметушилась Дака.

– Тада-а-ам! – Гелена запустила руку в кишеню і дістала звідти заповітну квітку.

Сільванія, Дака і Лудо заворожено дивилися на неї і не вірили власним очам.

– Гелено… – у захваті прошепотіла Сільванія.

– Я завжди знала, що ти супермегакльовокрутовампіричне дівчисько! – раділа Дака.

Сестри кинулися на шию Гелені.

– Ми не забудемо, що ти для нас зробила, ні-ко-ли! – раділи вони.

– О Боже, дівчата такі дівчата… – похитав головою Лудо, який стояв трохи віддалік.

Незабаром усі четверо сиділи на улюбленому Гелениному місці. Місячне сяйво освітлювало старовинну могилу. Почувся дзвін годинника на старій церковній вежі.

Донг! Донг! Донг!..

Гелена урочисто простягнула Лудо Spirulentia davantio gloris. Відокремивши квітку від чашолистка, хлопчик обережно розірвав її на дві частини і подав по одній Сільванії і Даці.

Сестри, посміхнувшись, схилилися над квітками.

Донг! Донг!..

– Нарешті я буду людиною! – прошепотіла Сільванія.

– Нарешті я буду вампіром! – прошепотіла Дака.

Вони заплющили очі й пороззявляли роти.

– Стійте! – вигукнула Гелена. Вона досі не могла звикнути до думки, що тепер у неї в друзях буде справжній вампір.

– Стоп! – вигукнув Лудо.

– Ну що ще? – невдоволено запитала Дака, яка вже збиралася з’їсти квітку.

Донг! Донг!

Сільванія теж встигла покласти половинку квітки собі до рота, але тут же виплюнула її, бо Лудо сильно стукнув її по спині.

– Гей, ну ви чого? Годинник б’є північ, маємо поквапитися!

– Зачекайте! Ви добре подумали над своїми бажаннями? – не поступався Лудо.

– Я – так, – запально відповіла Сільванія.

Дака запустила руку в настовбурчене волосся.

– Гадаєш? Якщо ти станеш людиною, більше ніколи не зможеш літати. Невже ти забула, як це казково – летіти над землею, відчуваючи легкість і свободу, коли ніщо тебе не тримає на землі, а вітер куйовдить твоє волосся? Я ж бачила, як тобі сподобалося!

Сільванія наморщила чоло.

– А ти сама точно хочеш стати справжнім вампіром? Ти ж тоді будеш приречена на вічну самотність, ніколи не побачиш сонця, весь час повинна будеш стежити, щоб випадково нікого не вкусити, а що найжахливіше – тобі завжди буде 12 років! Мені виповниться 18, я буду тусуватися з Геленою в нічних клубах і винаймати на двох з Лудо квартиру.