Надя Фендріх - Сестри-вампірки 1

Операція «Кажан»

Дірк ван Комбаст зайняв вичікувальну позицію під ґанком власного будинку. У домі Цепешів поки що нічого особливого не відбувалося. Крики більше не лунали. Залишалося лише сподіватися, що дівчинка досі жива. Хоча… А що, як він втрачає дорогоцінний час, замість того щоб піти в атаку і відбити невинну душу у цих кровопивць?

Дірк напружено вдивлявся в монітор приладу нічного бачення. І чому цей прилад не просвічує крізь стіни? У будинку було темно, і залишалося тільки гадати, де зачаїлися ці потвори. Раптом звідкись почулися радісні крики. Дірк обережно озирнувся. Визначити, звідки лунали вигуки, не виходило – сигнал був дуже слабкий. Дірк прислухався. Звук долинав… звідкись здалеку, звідкись зверху. Ван Комбаст глянув у нічне небо крізь прилад нічного бачення. На тлі повного місяця майнули чиїсь тіні. Дірк навів різкість на телескопі. Сумнівів не було: це вони! Вампіри прив’язали дівчинку до сідла і літали з нею високо над містом. Сідло нагадало Діркові кришку від унітаза, яку йому подарувала Ельвіра того дня, коли сімейка Цепешів переїхала в новий будинок.

Компанія летіла у напрямку до центру Біндбурга, точніше, до міського кладовища. Чи не викрали вони дівчинку? Може, вона вже мертва і чудовиська несуть її бездушне тіло на цвинтар, щоб кинути його там? Тут одну з вампірок, на превеликий подив Дірка, почало носити з боку в бік, ніби п’яну. Нарешті вона ослабла і стала падати, тягнучи за собою решту. Дивний летючий об’єкт приземлився прямо посеред поля в передмісті Біндбурга.

Ось він, його шанс! Відкинувши телескоп убік, Дірк ван Комбаст начепив на спину рюкзак і, перестрибнувши через огорожу, опинився на вулиці.

– Операція «Кажан» входить у гарячу фазу! – люто блиснувши очима, прошепотів мисливець на вампірів.

Уночі всі тіні сірі

Сільванія, Дака і Гелена і справді приземлилися посеред поля, але падіння не засмутило їх, а навпаки, розвеселило і заохотило.

– Це просто неймовірно! Ми летіли над містом, по-справжньому летіли! Незабутньо! – щебетала Гелена, одв’язуючи кришку для унітаза. – Обожнюю літати. Мріяла стати льотчицею, але у мене навряд чи вийде через проблеми зі слухом.

Дака підняла з землі ліхтарики, що випали у неї з кишені під час приземлення, і вручила один із них Гелені.

– Літати добре, коли ти у формі. Та байдуже, нам час. Rapedadi!

Сільванія, Дака і Гелена побігли до цвинтаря. Кілька хвилин по тому на місце приземлення, пихкаючи, примчав Дірк ван Комбаст. На землі, як він і передбачав, лежала кришка для унітаза. Слідів крові видно не було. На моніторі приладу нічного бачення він угледів три постаті. Отже, жертва досі жива і вампіри чогось тягнуть її за собою. Дірк ван Комбаст пустився навздогін.

Тим часом Сільванія, Дака і Гелена дісталися до кладовища. Хоча всі троє не боялися таких місць, зараз їм було якось ніяково.

Повний місяць освітлював своїм бідним світлом каменясті цвинтарні доріжки. Дерева відкидали страшнуваті, схожі на скелети, тіні. На кожному кроці, наче скелі, височіли могильні камені. Пугукала сова. У кущах щось ворушилося.

Дівчатка повільно йшли цвинтарними алеями.

– Нам потрібна суміш локричних цукерок, торта зі збитими вершками і старих шкарпеток, – нагадала Дака.

Повсякчас принюхуючись, вони освітлювали ліхтариком кожну рослину. Раптом Гелена завмерла.

– Зачекайте! Здається, я щось знайшла!

– Що? – запитала Дака.

– Ось тут пахне старими шкарпетками! – скривилася Гелена.

– Це Дакині шкарпетки! Вони у неї навіть крізь черевики смердять, – махнула рукою Сільванія.

Дака глянула на ноги і знизала плечима. Пошуки продовжилися. Тінь, що кралася за ними по п’ятах, подруги навіть не помітили.

Гелена знову зупинилася. Здається, вона знайшла те, чого так потребували Дака і Сільванія. Посвітивши ліхтариком у тому напрямку, звідки йшов запах, вона побачила закутану зеленим листям ніжно-рожеву квітку. Гелена нахилилася і обережно принюхалась. Торт зі збитими вершками, нотки аромату несвіжих шкарпеток і… локричні цукерки! Безсумнівно! Чорні свіжі соковиті локричні цукерки!

Гелена тільки-но зібралася покликати Даку і Сільванію, але тут хтось схопив її ззаду, затулив рота і потяг за собою в кущі! Від несподіванки Гелена впустила ліхтарик, а Дірк ван Комбаст – коробку із сухим пайком.

– Відпусти-и-и мене-е-е! – хрипіла Гелена, відбиваючись від мисливця на вампірів.

– Тихо будь! Усе гаразд! Ти в небезпеці! Не ворушись, бо вони нас помітять! – шепотів їй на вухо Дірк ван Комбаст. Операція йшла як по маслу, дивно лише, що ця дурна дівчинка так протестує проти власного спасіння! Дірк метушливо озирнувся. Побачивши неподалік невелику капличку, він затягнув туди Гелену і, попри її протести, замкнув двері на засув. Авжеж, провести півночі в каплиці – ще те задоволення, проте тут дівчинці вампірські ікла не загрожуватимуть. Нехай махає руками та ногами і кусає його досхочу – потім дякуватиме, що життя їй врятував!

Тепер потрібно було знайти і знешкодити вампірів. Операція ставала дедалі гарячішою. Дірк кинувся вперед. У цю мить він, певна річ, не помітив маленьку фігурку, що причаїлася за одним із надгробків. Тільки-но мисливець за вампірами понісся в якомусь лише йому зрозумілому напрямку, маленька фігурка вийшла зі схову і підійшла до каплиці.

– Допоможіть! – волала Гелена.

Фігурка відсунула засув, але двері однаково не прочинялися.

Почувши гуркіт і крики, Дака і Сільванія завмерли.

– Гелено? – гукнула Дака в темряву.

– Ти це чула? – злякано запитала Сільванія. – Побий мене Дракула, щось тут не так. Де Гелена?

Дака притулила до губ палець і махнула рукою сестрі. Навшпиньках вони пішли на звук. Дака освітлювала ліхтариком шлях. Поруч із однією з могил вона помітила світло.

– Дивись, ліхтарик Геле…

Але дикий рев не дав їй договорити.

Немов голодний лев, із кущів вистрибнув Дірк ван Комбаст.

Дака відскочила, послизнулася, впала, але швидко підвелася.

– Нарешті я накрив усю вашу вампірську зграю! Можете попрощатися з вашими жалюгідними життями, тому що зараз я вас уколошкаю! – закричав Дірк ван Комбаст, наставивши на сестер хрест. – Я змушу вас і ваших родичів заплатити за те, що ви зробили з моєю матусею!

Дака і Сільванія остовпіли від жаху. Мама мала рацію: з Комбастом жартувати не варто.

Наставивши на сестер хрест, він почав тіснити їх, поки ті не вперлися спинами в надгробок.

І тут у Даки прокинулася відвага.

– Ой, а це що у вас таке? Розп’яття? Ви серйозно? Хто ж із цим полює на вампірів? – засміялася вона в обличчя Дірку.

У Дірка на чолі виступили крапельки поту. Він і не думав, що вампірки виявляться такими нечемними. Утім, хрест був не єдиною його зброєю. Коли ще випаде нагода блиснути всією амуніцією? Не опускаючи хреста, Дірк вільною рукою заходився порпатися в рюкзаку.

«Біжи!» – підморгнула сестрі Дака. Адже Сільванія була зараз справжнім вампіром, а отже, усі ці штуковини могли дійсно завдати їй шкоди.

Витягнувши з рюкзака в’язку часнику, Дірк переможно помахав нею у Даки перед носом. Але та й оком не