Тоні Моррісон - Пісня Соломона

перед заміжжям. Неначе від того її фруктові тістечка стануть їстівні, а індик добре спечеться, аж до кісток. Мейкон роздавав усім домочадцям конверти з грішми. Суми мінялися. Ніколи йому не спадало на гадку, що сім’я буде рада принаймні раз дістати подарунки, які він вибере й купить у крамниці.

З кількома дарунками, які мав купити Дояр, не було мороки. Духи та звичайна пудра — Ліні, пудра-компакт — Корінтіанс, двокілограмова бонбоньєрка — матері. І щось для гоління — батькові. За чверть години Дояр упорався з цим. Єдиний клопіт — подарунок для Агар. Важко було щось вибрати ось так зразу, бо їй подобалося все, але жодна річ ніколи не викликала захвату. Ще більший клопіт: а чи взагалі варто зустрічатися з нею? Дояр рідко ходив з Агар куди інде, ніж у кіно, й ніколи не водив її на вечірки, де молоді люди його кола веселилися, танцювали й плели інтриги. Всі його знайомі знали про Агар і вважали її лише Дояревою тимчасовою коханкою, не вартою стати нареченою. Тільки одна чи дві з усіх жінок, з якими він зустрічався «всерйоз», знімали бучу через неї. Решта ж не сприймала Агар як суперницю.

Тепер, за останніх чотирнадцять років, Дояр втомився від неї. Її дивацтва вже не зваблювали, а дивовижна легкість, з якою він дістався поміж ноги Агар, не була вже великим даром. Дояра дратувало, що коханка не вимагає добиватися цього, запобігати й старатися. За це не треба було навіть платити. Безплатне, щедро вділюване, воно втратило свій чар. При згадці про неї не загорялася пристрасть, не стугоніла кров у серці.

Агар була як третій кухоль пива. Не перший, котрий горло приймає із слізною вдячністю. Не другий, що посилює й доповнює насолоду від першого. Лише третій. П’єш його, бо під рукою, бо не зашкодить, бо яка, зрештою, різниця — пити чи не пити?

Мабуть, кінець року — слушний час покінчити з тим всім. Ні до чого доброго воно не приведе. Лишень розледащієш і станеш, як той розпещений ведмідь. Звиклий, що досить простягти лапу, щоб зачерпнути медку, втратиш спритність і жвавість тих, які видряпуються на дерева й воюють з бджолами. Збережеш тільки спогади про те, які захопливі були пошуки меду.

Треба їй щось купити на Різдво, аякже. Щось гарненьке на пам’ять, але нічого такого, що могло б давати надію на одруження. На вітрині он біжутерія. Напевно, сподобалася б їй, але це дрібничка порівняно з Ребиним діамантовим перстеником. А може, годинник «Таймекс»? Ет, Агар і не дивитиметься на нього.

Дояр втупився в годинники під склом. Брала його злість. Нове й прикре — оця нерішучість, коли вибираєш подарунок для коханки. Колись перед Різдвом він — чи його сестри — вибирав щось із довгого переліку речей, які Агар бажала мати. Речі, зовсім зайві в її оселі. Синій атласний купальний халат — і це жінці, що живе в домі без ванни, складана парасолька, сітка на волосся, оздоблений фальшивими діамантами браслет і такі самі сережки, шкіряні штанці, духи «Білі плечі». Раніше Дояр дивувався з таких забаганок, а згодом знайшов їхнє пояснення. Пілат і Реба ніколи нічого не святкували, і Різдва теж. Були такі щирі й щедрі, що аж легковажні, й задовольняли, як могли, кожну примху дівчини. Коли він уперше оволодів Агар, вона була марнославною й далекою йому істотою. Йому подобалося подумки називати це — «оволодів», та насправді Агар сама покликала хлопця до спальні та стала там, усміхаючись і розстібаючи блузку.

Уперше побачивши її, сімнадцятилітку, дванадцятиліток закохався по вуха. То ніяковів при ній, то набирався сміливости й дотепности. Агар мала його за дитину, не сприймала всерйоз, дражнила — робила що хотіла, а він був вдячний за все, аби тільки бачити її. І Дояр дуже охоче взявся збирати батькові комірне — щоб мати час заходити до винярні й заставати там, коли пощастить, Агар. Міг завітати туди будь-коли, а після уроків шукав зустрічі з нею.

Минали роки, а частий, як у щеняти, Доярів подих і далі прискорювався при Агар. Цей подих сповільнився, відколи Гітара вперше взяв із собою приятеля на вечірку в південному кварталі й той побачив, що має легкий успіх у дівчат-однолітків, недалеких сусідок. Утім, хоч уже не щенячий, хоч і сповільнився, та Агар все одно могла його прискорити, коли Дояреві було сімнадцять, а їй двадцять два. Що й зробила того найнуднішого й найсірішого на Дояревій пам’яті дня. То було в березні. Дояр приїхав на батьковому двоколірному «Форді» до винярні по дві пляшки. На хлопця дуже розраховували неповнолітні приятелі та сподівалися, що він роздобуде вино, без якого на вечірці годі обійтися. Прийшовши до Пілат, Дояр застав там колотнечу.

Ребин новий кавалер попросив її позичити трохи грошей. Відповіла, що не має ні гроша. Коханець, перед тим діставши від неї два чи три гарні непрошені подарунки, подумав, що Реба бреше й хоче його відбути. Отож вони сварилися надворі, під вікном спальні, тобто сварився цей чолов’яга. Реба ж, плачучи, намагалася переконати його, що сказала правду. Як тільки Дояр відчинив двері, зі спальні вибігла Агар і крикнула до Пілат:

— Мамо! Він б’є її! Я бачила! Кулаком, мамо!

Пілат глянула поверх підручника географії для четвертокласників, який саме читала, й відклала книжку. Помалу підійшла до полиці над мийницею, поклала туди підручник і взяла звідти ножа. Так само помалу рушила надвір. Коли відчинила двері, Дояр почув Ребин крик і коханцеву лайку.

Хлопець і не гадав спинити Пілат, — її вуста знерухоміли, й дармовис зблиснув полум’ям, — одначе пішов назирцем за нею, як і Агар, за ріг дому, на задвірки. Там, підійшовши ззаду, Пілат рвучко оповила шию забіяки правою рукою з ножем і приставила вістря до серця. Вичекала мить, поки він відчує гострий дотик, і вправно штрикнула — неглибоко, на півсантиметра. Пробила лише сорочку й шкіру. Рука й далі охоплювала шию, тож чолов’яга не бачив крови, тільки відчував, як прилипає сорочка до тіла.

— Не вбиватиму тебе, голубчику, — озвалася Пілат. — Не бійся. Лишень постій спокійно хвилинку. Я добре націлила, серце якраз під ножем, але не стромлятиму глибше. Якщо глибше, то ніж залізе просто в серце. Отож не рухайся. Чуєш? Ані руш, бо рука мені зіслизне куди не треба. Маєш, лебедику, тільки маленьку дірочку, як від голки. Витече з тебе дві чайні ложки крови, не більше. Якщо не ворушитимешся, золотце, то я вийму ножика й