Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

— Нічого, — погодився Єдиноріг, — я знаю трохи більше за кролика. — У вас не залишилося нічого, бо ви самі крок за кроком знищували на відміну від нас і мешканців інших планет — ресурси, якими щедро обдаровує всіх нас природа. Й заради чого? Щоб посилити власні, темні, могутні вміння, ви день за днем відбирали їх у своєї планети, щоб бути сильнішими один перед одним, вірно? Бо наскільки мені відомо, на вашу планету ніхто ніколи не нападав. Живіть собі як то кажуть на своїй землі, чи як вона в вас називається? — суворо додав Єдиноріг. — Скільки разів на вашій планеті змінювалася влада? Від одного чаклуна до іншого й все битвами один з одним, чарами — найтемнішими, з усіх можливих? Тому і від планети вашої майже нічого не залишилося. Чи розумієш ти, що безсмертя не поверне вам дарунки природи, які ви знищили, воно лише дасть вашій майже мертвій планеті безсмертя. Тобто ви отримаєте безсмертя руїн. Моя сила не здатна змінити того, що ви накоїли на власній планеті.  Розумієш?

— Так! — відповіла Володарка. Я помітив, що її не зачепили слова Єдинорога. Вона нібито не розуміла, що він мав на увазі, а я, як мені здалося, навпаки — зрозумів, що природу одним безсмертям не повернеш, якщо на тій чаклунській планеті нічогісінько немає. Як виявилося я помилився, Володарка чудово знала, на що здатен ріг безсмертя, а на що ні, тому й виглядала абсолютно спокійною. — Крім безсмертя перед тим, як ним скористатися, ми заберемо у вас все — річки, озера, океани, вашу землю, на якій росте смачна їжа, Сонце, зорі, хмари — все, що в вас тут є. Навіть кисень, бо його в нас майже не залишилося й лише після цього, ми скористаємося рогом безсмертя. Щоб продовжити брати для себе невичерпні дари природи для підсилення наших чаклунських сил й жити вічно на нашій планеті.

Тут вже я зойкнув від подиву. В цей момент я навіть не помітив, що зробив це надто голосно: 

— А ви мало живете? Наприклад, я проживу років сім, може до десяти. Це середня тривалість життя звичайного кролика. — пояснив я. — Тато в нас до дванадцяти й ми сподіваємося він ще багато років проживе. Він в нас сильний і ще зовсім молодий, — з гордістю додав я. — Люди в нас зазвичай живуть хтось довше, хтось менше — деколи навіть понад століття. Звісно, не часто таке буває. Але буває і нам достатньо. А ви як мені відомо…

— Живуть і по триста років, — тихо додав Єдиноріг.    

— І цього вам мало? — від подиву в мене аж вушко вгору здибилося. — Правда? Навіть допускаємо, ви живете вічно — одне й те ж? А закінчиться все чим, що ви знищите останнє — Всесвіт? Ви впевнені, що той один ріг здатен буде дійсно цілу вічність утримувати дари природи на вашій планеті? І навіщо вам стільки могутності? Ви ж найсильніші чаклуни та чаклунки — ви з легкістю полонили всіх в цьому лісі. 

— Не всіх, — нагадав Вітер. — Вони хочуть полонити Всесвіт. 

— Припустимо полонили, — відмахнувся я, чим знову викликав бурю емоцій. Навіть Іванка тихенько дала мені по потиличнику. 

— Що ти верзеш, кролику, ми всі загинемо? — прошепотіла вона. 

— Дай їй відповісти. Яка різниця знищить вона нас всіх зараз чи на пару хвилин пізніше, — всміхнувся я, — тим паче Різдвяної зорі вже немає, безсмертя теж заховано. Все не так погано. Можливо, ми проживемо ще рік в цьому лісі. — подібна можливість мене, звісно, не радувала, бо я все-таки сподівався на святкову вечерю з куті й тому не збирався здаватися. З іншого боку й цей варіант відкидати не можна. Хтозна, скільки часу знадобиться Володарці, якщо вона дійсно вирішить й надалі шукати безсмертя та зорю. 

— Ми, ми матимемо все. — сказала чаклунка. 

— А зараз не маєте? До речі, навіщо вам Сонце, як воно всім світить? 

— Їм не світить, — було помітно, що Єдиноріг втомився мені пояснювати. — Ні Сонце, ні Місяць, ні Зорі. Коли вони побачили, що темні чаклуни й чаклунки зробили зі своєю планетою, як вони не вберегли воду, землі, рослини… там давним-давно пустота майже всюди, щоб дихати — тобто мати кисень, їм доводиться чаклувати. Щоб чаклувати безперервно заради хоча б одного кисню, не беремо: їжу, воду, світло і решту, а отже, — Єдиноріг вирішив довго не пояснювати й підтримувати життя у собі, їм треба з чогось брати силу, а як ти здогадався… — і Єдиноріг замовк, — вони збираються відібрати на нашій планеті, бо вона остання, яка ще є на світі — все, чим обдаровує нас наша Земля.  

— Звісно, ситуація паскудна, але причому тут наша планета, — невдало пожартував я і суворий погляд Іванки, змусив опустити очі. Нестримне дівчисько знову попрямувало до мене і я про себе подумав, чому в тих дівчат така непосидючість. Проте Диво-квітка зробила те саме і ніхто не встиг навіть відреагувати, як з неї злетіли дві пелюстки й Іванка мовчки приклала їх до мене. Вони навіть не змовлялись одна з одною. Певно миті не пройшло, як мені стало не просто легше, я перестав відчувати біль. Рани загоїлися настільки стрімко. Невдалий час для спомину та я згадав, як швидко виросла Різдвяна ялинка, ледве ми з Іванкою залишили їй пелюстки Диво-квітки. — Так все-таки? — після порятунку, я вирішив уточнити. — Безсмертя не допоможе в вашому випадку, ви просто вдруге знищите свою планету і я думаю, що решта чаклунів на відміну від вас — це давно зрозуміли, а коли ви повернетеся, то почнете ділити виключно ріг. Кожен буде думати про себе, бо інакше ви не можете. Поки ми оберігаємо кожне дерево, кожну травинку, ви — знищуєте все заради якихось чарів? Вони такі важливі? — я не стримував подиву. — От допустимо, я хочу яблуко, влітку воно виросте на дереві. Навіщо мені чаклувати заради яблука? У вас же все було!

 — Ох, дурню, ти кролику, — відповіла Володарка лісу. — Чари дають нам владу. 

— Над ким чи чим? — уточнив Єдиноріг. — Ви знищили всі планети, крім Землі, бо черпали сили звідти. Як знищите нас, з чим залишитесь? 

— Буде, як камінь безцільно по космосі літати, — я тихенько кашлянув, промовляючи це, щоб Іванка не почула. Моє щастя, дівчина дійсно не почула. Зі свого боку я від невеличкої образи за величезну кількість зауважень від Іванки за цей день подумав, що вона постійно розповідає вдома про того хлопчика зі школи, я ще дізнаюся, наскільки він вихований джентльмен… і таки хотілося б нарешті отримати метелика на шию. Я бачив, джентльмени такі носять і навіть в одному із фільмів на кролику. А я чим гірше?