Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

горе тривожило його більше за будь-якого привида. В моєму серці закипів гнів. Я мимоволі вхопилася за рапіру. Я ледве втрималась від того, щоб сказати цьому нахабі все, що я про нього думаю. Джордж також наїжачився, і його очі люто блиснули за скельцями окулярів. Наймудріше, проте, повелася зараз Голлі. Спокійна й бездоганно чемна, вона втомлено й трохи зневажливо спостерігала за сером Рупертом з-під наполовину заплющених повік. І що довше тривала ця мовчанка, то жалюгіднішим здавався мені сер Руперт: його розкішний твідовий костюм свідчив тепер радше про кричущий несмак господаря, а спітніле обличчя з мізерними солом’яно-жовтими вусиками розчервонілось від люті.

— Локвуд вирушив у Стретфорд, до театру, щоб розібратися з тамтешнім Спектром, — пояснила Голлі. — Ми маємо зустрітися з ним просто в театрі. Дякую вам за цікавість до нашої роботи.

— Зі Спектром? Ви вчотирьох проти одного-єдиного Спектра? — сер Руперт аж прицмокнув крізь вуса. — А дозвіл на це ви маєте?

— Так,—кивнула Голлі, не дістаючи, проте, жодних паперів.

— І можете показати його мені?

— Будь ласка. Охоче.

— То покажіть, — скривив губи в посмішці сер Руперт.

— А чому б вам не повірити нам на слово, Ґейле? — запитав Джордж, поки Голлі повільно відкривала свою торбину. — Хоча ви на таке навряд чи спроможні...

— Вам відомі нові правила, Кабінсе, — мовив сер Руперт, беручи в Голлі папери й розгортаючи їх руками, затягнутими в рукавички. — Агенти, виходячи на роботу, повинні мати з собою документи, що підтверджують згоду замовника. Раніше в Лондоні діяло надто багато неконтрольованих агенцій, а це піддавало небезпеці громадян. Це можна було назвати анархією. Тижня не минало, щоб когось із клієнтів не зачепили рапірою чи не обсипали сіллю. А що вже казати про пошкодження від Грецького Вогню...

— От тільки нема чого так на нас дивитись, — обірвав його Джордж. — Ми вже багато років ніде не влаштовували пожеж.

— Товстий палій-маніяк в окулярах — це завжди товстий палій-маніяк в окулярах, — відповів сер Руперт. — Це мій погляд на світ... Ну, гаразд, документи ваші в порядку, — додав він, повертаючи Голлі папери. — Успіхів вам у цьому небезпечному завданні... До речі, — згадав він, коли ми вже рушили геть. — Учора, Кабінсе, вас бачили біля бібліотеки Гардімана. Чи не намагались ви вдертись туди для проведення своїх протиправних розслідувань?

— Я? Ні.

— У вас, здається, немає допуску до цієї бібліотеки. Що ви скажете, Ґрівсе?

Агент, що стояв ліворуч від сера Руперта, був найвищий з усіх трьох. І, здається, найпридуркуватіший. Натягніть подумки формену куртку на секцію бетонної рури, притулену до стіни будинку, й ви отримаєте співрозмовника, розумнішого за цього Ґрівса.

— Саме так, сер.

— Ґрівс — і той це знає, — провадив сер Руперт. — Хоч часом він не пам’ятає навіть власного імені.

— Що ж, я справді намагався туди потрапити, — відповів Джордж. — Хотів пошукати матеріали до нашого нинішнього розслідування. Однак мене туди не пустили, бо я не маю, як ви цілком справедливо зауважили, допуску від ДЕПРІК. А тепер, з вашої ласки, мені треба тягти до театру оці важезні ланцюги, тож я не маю часу на розмови з усілякими побитими міллю пройдисвітами.

Знову запала тиша, й мені здалося, що я чую клацання невидимого механізму, який перетворює ситуацію з тривожної на небезпечну.

— Побитими міллю? Пройдисвітами? — перепитав сер Руперт Ґейл, підходячи ближче. — Можливо, я на старість недочуваю, але...

— Голлі, — поспіхом сказала я. — Ми, здається, повинні бути в Стретфорді рівно о п’ятій? Чи не час поспішати?

Голлі весело, наче матуся, що кличе малюка, який ледве навчився ходити, обізвалась:

— А й справді! Джордже, ходімо!

Джордж, одначе, навіть не зрушив з місця.

— Ви не хотіли б пояснити свої слова, Кабінсе? — запитав Руперт Ґейл.

— Хотів би, — відповів Джордж, — тільки навіщо марнувати силу? Нам добре відомо, хто ви такий. Ви й самі це знаєте! — він зняв окуляри й протер їх своїм светром. — За вашим панібратством і хвальковитістю ховається моральне убозтво, що вражає й лякає вас самого. Ви не можете цього не розуміти. Ось чому ви такі нудні, Ґейле... Про нові правила ДЕПРІК я знаю незгірше за вас, і якщо ви влаштуєте бійку з агентами, які йдуть на завдання, інспектор Барнс підмете вашими твідовими штанами весь двір у Скотленд-Ярді! Тож ходіть краще шукати пригод деінде! — він знову зняв окуляри, поглянув крізь них на надвечірнє сонце, щоб перевірити, чи добре протерті скельця, й начепив їх собі на ніс. — Чудово! Часом я бачу все так чітко, що це навіть лякає мене. Ну, Голлі, веди нас! До Стретфорда!

Ми рушили далі. Мені щось свербіло в хребті, мабуть, від пронизливого погляду сера Руперта нам у спину. Щомиті я чекала, що він окликне нас, проте він цього так і не зробив.

Цілі два квартали ми пройшли мовчки. Ми з Голлі марширували обабіч Джорджа, тримаючи в руках оголені рапіри. Збоку здавалось, ніби двоє дівчат-поліціянток конвоюють злочинця до в’язниці. Ми пройшли тихий сквер, де під ногами шурхотіли перші опалі листки, потім знов опинились на вулиці — і лише тут, переконавшись, що ніхто не стежить за нами, зупинились.

— Про що ти думав, коли зчепився з Ґейлом? — сердито просичала Голлі. — Хотів, щоб нас заарештували?!

— Або побили так, щоб ми знепритомніли?— підхопила я.

Джордж стенув плечима:

— Але ж нас не заарештували. І не побили.

— Тільки не завдяки тобі! — зіпнула я. — Він шукав найменшого приводу, щоб до нас причепитись!

— Ваша правда, — погодився Джордж. — Тільки ми такого приводу йому не дали. Ми просто попередили його, а це давно вже пора було зробити. Я пояснив йому: якщо він чіплятиметься до нас, то вельми за цим пошкодує, — Джордж поглянув на нас так, ніби щойно сам-один упорався з сером Рупертом, і додав: — До речі, ви чули, що він казав про Фло? Нечуване зухвальство! Та годі вже. Якщо зараз поспішимо, то встигнемо на метро до закриття.

***

"Дивовижний пересувний ярмарок розваг Тефнела" містився біля самісінької станції метро "Стретфорд". П'ять хвилин прогулянки в східному напрямі — й до нас уже долинули звуки катеринки й пахощі гарячих ковбасок.

Можливо, пан Тафнел і не брехав, переконуючи нас,