Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

- Кірк дійсно дуже небезпечний.

- Більше, ніж ти думаєш. Мабуть, лише присутність Квітки Життя поки все ж зупиняє його. Він може, якщо захоче, призвести до загибелі все живе на острові.

- Як це?

- Одного разу жителі сусіднього острова відмовились платити данину вожаку піратів, який служить Кірку. Тоді він наслав на них такий смерч, що поламалось багато дерев, погинули тварини, не кажучи вже про людей. Лише частина жителів дивом врятувалася. Цілителька з того острова розповідала мені, що тоді Кірк висадився з піратами у них. Вона бачила, що обабіч стежки, по якій він йшов, почорніла навіть трава. А дерева по обидва боки відразу всохли.

- Мені навіть уявити таке страшно.

- Крім того, Віола розповідала, що Кірк дуже добре знається на отрутах. Маг може отруїти будь-яку річ, навіть наблизившись до якої, людина ризикує загинути. Та й звичайну протиотруту використати майже неможливо. Адже він у цій справі застосовує ще й чорну магію.

- Але ж Віола сильніша за Кірка?

- Віола розповідала мені, що Кірк постійно різними шляхами примножує в собі магічні сили. Практикує обряди чорної магії, намагається відшукати потрібні йому для цього артефакти. Хто зна, за цей час так багато змінилося. Хоча всім нам цього б не хотілося, можливо, тепер Кірк дійсно став могутнішим.

- Я чула від Артура, що в них колись був один учитель, і між ними відбувся якийсь конфлікт.

- Так. Їх дороги розійшлися. Звісно, там були серйозні причини. А приводом стала саме Квітка Життя. Адже насінинку, з якої вона повинна була прорости, учитель подарував Віолі, а не йому. Всіх таємниць цієї квітки Віола нікому так і не розповіла. Ми знаємо лише, що це могутній оберіг. 

Після того Кірк не пропускає нагоди зашкодити чарівниці. Там, де з’являється Віола - все живе розквітає. Там, де ступає нога чорного мага, все живе гине. Звісно, він зробить усе, щоб привласнити ту квітку. Мабуть, сподівається, що вона якимось чином додасть йому могутності й сили.

- Ще й ті бридкі лепкоїди служать Кірку. Але як вони з’явилися тут?

- Цих монстрів раніше ні на нашому, ні на сусідніх островах ніхто не бачив. Чи не навчився клятий маг блукати нижчими магічними світами у пошуках подібних бридких створінь, щоб потім чарами примушувати їх служити собі? Скільки в мене вже зараз клопоту в місті лише через лепкоїдів. Багато мейолльців постраждали від їх отрути.

- Але ж є якісь ліки проти цієї отрути?

- Під дією отрути загострюються всі потаємні страхи й переживання. Вони доходять до такої форми, що отруєна людина перестає сприймати дійсність, допомогу близьких. Вона бачить весь світ і всіх людей ворожими й підступними. Тому й замикається повністю у собі. А такому хворому допомогти неможливо.

- Так зрозуміла, що Кірк тут може ще накоїти багато лиха.

- Бачиш, Кірк залучає все, що може, аби Мейолла стала містом незгуртованих слабкодухих людей. Так йому буде простіше його завоювати й привласнити квітку.

- Але що ж робити мейолльцям, щоб захиститися?

- Навіть у найлихіші часи кожен може робити свою справу, окрім сподіватись на диво. Лицарі світлоносних мечів стоятимуть на варті й захищатимуть місто. Алессіо їх навчатиме. Я лікуватиму, а жителі Мейолли можуть припинити чвари, зрозумівши, що відповідальність за місто несе кожен із нас, а не лише король і лицарі.

За бесідою вони поснідали. Вінченца, дивлячись у вікно, сказала:

- День сьогодні погожий. Підемо зараз у ліс. Мені потрібно зібрати деякі трави, а тобі прогулянка лісом піде на користь.

За якийсь час на стежці, що вела від будинку, можна було помітити високу струнку постать жінки й постать тендітної дівчини.

Ліс зустрів їх лагідним світлим ранком. Вітер злегка хитав гілками, розносячи скрізь пахощі лісових трав. Кольори в цьому світі видавалися Софії яскравішими, більш насиченими. Вона зустрічала кущі із чудернацькими листками квадратної форми. 

На одній із галявин трапилися дівчині квіти, подібних яким у своєму світі вона не бачила. Вони мали високе стебло і дуже багато різноколірних пелюсток. Дівчина торкнулася до квітки - і вона озвалася, мов ніжний сріблястий дзвоник. Тож коли дмухав вітер, чарівна галявина наповнювалась незвичайною мелодією.

- Прислухайся до дерев, - сказала Вінченца. - Кожне з них має здатність або дарувати тобі силу, чисту енергію, або ж забирати від тебе недуги тіла і душі. Спробуй підійти до якогось, постій поруч, обійми його, поговори з ним. А потім у тиші почуй відповідь.

Тож поки Вінченца збирала на галявині потрібні їй трави, Софія почала вчитися слухати дерева.

Підійшовши до одного, високого і стрункого, мов свічка, вона обійняла стовбур. Софія провела долонею по випуклій шорсткій корі, слухаючи, як у тиші шепоче листя. Закрила очі, дослухаючись до себе. За хвилину Софія відчула полегшення, немов би вона у цю мить стала прозорою і легкою. Коли обійняла інше, що мало великий широкий стовбур і пишні розлогі віти, відчула прилив сил і дивне наповнення.

Через деякий час Вінченца позвала дівчину, і вони пішли вздовж стежки до наступної галявини.

- Все ж не можу зрозуміти, чому у тій книзі, що перенесла мене сюди, сторінки були зовсім чисті? - озвалася Софія

- Чисті сторінки - то натяк на те, що всі свої пригоди тут ти пишеш сама. Кожною своєю думкою, словом, навіть підсвідомим бажанням. З цього ми ще вдома почали нашу бесіду. Також у цьому світі ти зустрічатимеш те, що тобі насправді потрібно.

- Що ж це?

- Ти зрозумієш поступово сама.

- Шкода от, що потрапивши у місто, я не застала вже Віолу. Розкажіть мені ще щось про неї. Вона ж бувала у вас?

- Так, кілька разів ми спілкувались із нею. Вона любить рослини, любить усе живе. Цим вона мені близька. Пам’ятаєш ту співочу галявину квітів? То подарунок лісу від Віоли. У лісі є кілька цілющих джерел, які забили після того, як вона навідалась сюди. Тепер тварини в лісі стали бігати туди на водопій і стали менше хворіти.