Євген Дмитренко - Прочитай мене!, Євген Дмитренко

Казка "Герой Порятун. Пожежа"

Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!»

за справу береться герой — Порятун.

Він всім допоможе і всіх порятує —

про кожну біду — одразу почує!

Живе Порятун не тут і не там!

Живе десь далеко? Чи може он там

під ліжком, на дереві, чи може у снах?

Живе Порятун у дитячих думках!

Він має гарне чорняве волосся?

Так то ж не волосся, то вам так здалося!

Він схожий на кущик із колючок?

Який же він кущик, Порятун — їжачок!

Як стане цікаво і хтось запитає:

яку ж супер силу той Порятун має?

То відповідь, друже, доволі проста —

він має у серці багато добра!!!

 

От якось в біді опинилася білка,

що з гілки на гілку літала мов бджілка.

Літала-стрибала, стрибала-літала,

аж поки із гілки раптово не впала.

Та вмить Порятун білочку упіймав

і разом із нею на гілку помчав.

Такий він у нас, сміхотун-веселун,

безстрашний, відважний герой Порятун!

А вчора, їжак, врятував п'ять волів,

від зграї страшенно голодних вовків.

Хоч сили й не рівні були, але ж факт —

герой Порятун незвичайний їжак!

Він став перед зграєю голодних вовків,

та голосно-голосно зареготів.

Такого, вовки, ще не чули й донині,

злякались й втекли, запищавши як свині.

 

А якось, коли в їжака була нежить,

хтось вигукнув грімко: «Рятуйтесь, пожежа!

Подалі втікайте від тої біди!»

Й налякані звірі в роздріб, хто куди.

Зайчата у нірки, білки на гілки,

синиці, куниці, лисиці в домівки.

Усі поховалися, чекаючи дива:

пожежу здолає лише сильна злива!

Та небо безхмарне й дощу не бувати,

і все навкруги починало палати.

І кожне звірятко опинилось в біді,

що зайчик у нірці, що пташка в гнізді.

А полум’я в лісі палало й палало,

і вітром серпневим вогонь роздувало.

І плакали звірі, кричавши: «Рятуйте!»

О сили небесні, звіряток почуйте.

Та в мить, коли віра зникає в серцях,

коли дах тримає лиш іржавий цвях.

Коли безнадійно чекаєш біди —

приходить герой, що врятує завжди!

 

Із нежитю, з кашлем та слабкістю в тілі,

герой Порятун тук як тут, і вже в ділі.

Наляканим звірям він допомагає,

із вогняних рук бідолах визволяє.

Кричить Порятун: «Виходьте з домівок,

втікайте з дерев та втікайте із нірок!

І дружньо, без паніки, мерщій до ріки,

пірнайте у воду й ховайтесь туди!»

І вилізли звірі зі своїх домівок:

з верхівок дерев, із кущів та із нірок.

І рушили разом до річки звірята:

дорослі, старі, молоді та малята.

І бігли, і падали звірі й губились,

очима вперед, нінащо не дивились.

Штовхали, топтали, турляли, сварились,

бо ж паніка в їхніх серцях поселилась!

І раптом, хтось вигукнув: «Рятуйте дитя,

в корінні із терену застрягло зайча»

Та слів цих, мабуть, ніхто не почув,

окрім їжачка, Порятун це відчув.

Він швидко схопив малюка із полону,

й миттєво помчався, забувши про втому.

І всім, хто від натовпу того відстав,

хоробрий їжак допомагав!

 

І сил вже не було, і важко, і тяжко

він ніс на спині черв'ячка та комашку.

Губами, їжак, тримав зайченя,

а в лапках маленьких, затис бджоленя.

І боляче було, і гаряче дуже,

та наш їжачок не лишився байдужим.

Він з останніх сил врятував бідолах,

та й впав до землі, мов поранений птах.

Скрутився в клубочок, заплющивши очі,

й лишився чекати останньої ночі.

Бо ж звірі в безпеці, усіх врятував,

безсилий їжак засумував.

Та раптом, зайчиха, лапками тиць:

«Тримайся колючий й мов м’ячик котись!»

І швидко, торкаючись голок клубка,

їжачка покотила немов колобка.

 

А потім, до лісу, приїхали люди,

які погасили пожежу усюди.

Зраділи звірята: вовки та куниці,

зраділи ведмеді, зайчата й лисиці.

Нарешті, нарешті скінчилося лихо,

нарешті навколо спокійно і тихо.

От тільки усе згоріло дотла,

немає, на гілці, для пташки гнізда.

Жучки, черв'ячки, єноти та білки,

лишилися зовсім одні, без домівки!

І ні де сховатися звірятам в ночі.

І як далі жити? Хоч плач, хоч кричи.

Та знову їжак взявся за діло,

герой, як-не-як, підбадьорив уміло.

Сказав Порятун: «Разом, ми сила!

Збудуєм домівки нові та красиві!»

І взялися звірі гуртом працювати,

теплі оселі собі будувати.

І грюкали, стукали, рили, ліпили

аж поки домівки нові не зробили!

Ось так і скінчилась історія ця,

хоча, ще далеко до самого кінця.

Бо ж справ ще багато, і лихо бунтує —

Герой Порятун усіх порятує!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍