denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Дітей, яких нібито додому забрали, убили...

– Як убили? – скрикнув Марк.

– Їх на органи здали, це я ще давно з'ясував, вони крадуть людей і здають їх на органи, ось за ці гроші вони й звели те прокляте місце.

– Як Ви це з'ясували? – запитала Женя.

– Вам краще не знати. Так діти, вам уже пора, ще не вистачало, щоб вас почали шукати, завтра кілька людей, щоб прийшли до мене, і уважно стежте, щоб хвоста за вами не було.

– А навіщо? – запитав Дмитро.

– Терпіння. А цю книгу віддайте мені, небезпечно вам ходити з нею.

Аня віддала книгу та вони пішли. Майже всю дорогу йшли мовчки.

– І що нам тепер робити? – запитала Женя.

– Потрібно краще дізнатися про цього старого, він не вселяє довіру, – замислено сказав Діма.

– Та нормальний дід, – відповів йому Микита.

– А чому він сказав, що знав, що ми прийдемо? – знову запитала Женя.

– Та звідки я знаю, ми зустріли цього старого біля магазину, він там наговорив нам цього, ось я й вирішив, що він допоможе нам, – відповів їй Марк.

– У будь-якому разі він щось знає, але мені здається, не все нам каже, – сказала Аня.

– А хто завтра піде до нього? – знову запитала Женя.

– Може хлопці підуть? – сказала Аня і подивилася на них.

– Ні, ще раз у ту халупу я лізти не буду! – сказав Марк.

– Слухай, засунь свою гордість, сам знаєш куди! – грізно сказав Дмитро. Знову почалася бійка, але бійців швидко утихомирили.

– Добре, я піду замість Марка, – сказала Аня.

– А чого це ти розкомандувалася, що головною себе уявила? – сказала Ніка.

– Якщо тобі щось не подобається, то геть із нашої команди! – сказав Влад, який завжди поводився спокійно і стримано, навіть коли Феофаній розповідав історію, він виявляв якусь байдужість.

– Що? Команда? Та ви купка жалюгідних невдах! – прокричала Ніка і втекла. За нею пішов і Марк. Весь час вони йшли мовчки. На диво, пляжем ще гуляли діти, і грала музика. Команда практично у повному складі пішла до їдальні. Там вони помітили, що Wi-Fi зник. Вони вже звикли, що мобільної мережі не було, але з Інтернетом такого раніше не відбувалося.

– А чому він нічого не сказав про тих істот, які приходять до нас? – запитав Дмитро.

– Я ж говорю, він щось приховує, – сказала Аня. – Завтра підемо до нього і заразом порозпитуємо.

– А навіщо він взагалі нас викликав? - здивовано запитав Влад.

– Ось завтра підемо і дізнаємося, – сказала Аня.

Тим часом, Ніка сиділа на пляжі. Вона була незадоволена тим, що Аня взяла ініціативу, адже зазвичай це їй усі намагалися догодити та підкорялися. Ніка дивилася на річку, що блищала під сонцем. Раптом Ніка побачила рибу, яка спливла, по ній було видно, що вона дохла, потім спливла ще одна, потім ще й ще. Ніка піднялася і підійшла трохи ближче, раптом вона помітила, що вода почала червоніти, ніби це й не вода зовсім, а кров. Ніка злякалася і почала тікати, але майже одразу врізалася в Марка, який вирішив поговорити з нею.

– Гей, ти що сліпа, не бачиш, я йду? – з обуренням сказав Марк.

– Ти це бачив?!

– Що?

– Там річка ... – Ніка обернулася, але позаду неї нічого не було, річка блищала під сонцем.

– Ти чого?

– Там у річці, риба спочатку спливла, а потім...

– Ти що, дохлої риби злякалася? – Марк знущально засміявся.

– Та пішов ти...

Ніка ображено подивилася на нього і втекла. Марк ще трохи постояв на березі, не розуміючи, що вона могла побачити у річці, і теж пішов. Настав новий день, у їдальні Дмитро та Микита обговорювали план дій.

– Ну, ми підемо сьогодні до того діда? – нетерпляче запитав Микита.

– Та тихіше ти, звичайно підемо, я, ти, Влад та Аня.

– Може і Ніку візьмемо?

– Навіщо вона там потрібна? Тільки нити буде та заважати нам. До хлопців підсів Влад, вигляд у нього був напрочуд бадьорий.

– Ну що? Коли йдемо? - запитав він у хлопців.

– Зараз на пляжі знову шоу буде, ось тоді ми й підемо, – сказав Дмитро, доїдаючи свій суп.

– А Марк не йде? – запитав Влад.

– Та нехай іде кудись подалі! – злісно відповів Дмитро.

Хлопці доїли і швидко пішли на пляж, хоча Аня ще сиділа у їдальні. Вона розглядала вожатих та вихователів, деякі з них здавались їй дуже підозрілими. Аня вийшла з їдальні, і помітила хлопчика, який сидів на лавці, що стояла навпроти їдальні, хлопець був блідий, а по щоках текли сльози.

– Гей, ти чого плачеш? Тобі погано чи образив хтось?

– Вони прийдуть за мною сьогодні! – задихаючись, сказав хлопчик.

– Хто за тобою прийде?