Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

– Прошу, допоможіть мені. Мені потрібна допомога! – благала вона німф, – Моя сім'я в небезпеці. Чарівне джерело порушено. Нам потрібно врятувати їх.

–Чарівне джерело? – зупинилася Німфа. – Потрібно подати воду в нього. Але це можливо тільки потрапивши у водні потоки глибоко під землею. Проходу там немає. Я не можу створювати портали. Це під силу тільки тобі.

–Я нічого не вмію! – кричала дівчина.

–Ти перенеслася сюди, Ебіґейл.– хапаючи її за плечі, сказала Мірайя. – Вір у себе! Від тебе залежить життя твоєї родини!

Вона попливла до воріт.

– Холодні... риби! Вони навіть не намагаються допомогти мені! «Просто вір у себе», кривлялася вона.– Серйозно? Може, ще мотиваційну промову зі сцени штовхнеш?

Вона притиснула руку до дна, намагаючись перенести себе в потоки під землею. Але в неї не виходило. Вона пробувала знову і знову, потім знесилено сіла на дно, пісок піднявся, розсипаючись у воді, як хмара. Вона знову розплакалася, так, вона плаксива. А хто ні? Коли ваше життя котиться в пекло, а сім'я на порозі війни, в якій не виграти? Зараз від неї залежить усе, а вона навіть тут програла.

–Чому так завжди зі мною? Що не так? – плакала вона.

–Ебіґейл?

Іррея й Арле, схопили її й обійняли.

–Чому ти плачеш? – запитала Іррея з ніжністю, гладячи її волосся.

–Я не можу виринути в потоках під землею.– ридаючи сказала вона. У цій воді навіть сльози перетворювалися на бульбашки, це дратувало дівчину. – Я не можу врятувати їх. Вони всі тепер загинуть.

–Але ж ти перенеслася сюди? – зауважила Арле.

–Так.– вона знизала плечима. Знала б я як...

–Тоді роби те, що вмієш.– сказала Іррея.– Решти ти навчишся, коли врятуєш їх.

–Давай ще раз.– підбадьорила Арле.– Ми будемо поруч із тобою.

Ебіґейл здивувалася тому, що дві легковажні русалки з морського дна надавали їй більшу підтримку, ніж серйозні, обдумані й шановані німфи. Прокліпавшись, вона знову приклала руку до дна.

Старла і Айріал матеріалізувалися на галявині. Помітивши палац, вони застигли, втративши дар мови.

–Ельга.– злякано сказав Айріал, побачивши зв'язану подругу.

–Іди до неї, я поки розімнуся. – відповіла Старла і, піднявшись у повітрі, пустила червоні ними по всьому натовпу, збиваючи фантомів з ніг.

Червоні нитки заповзали у вуха, очі, ніс і рот Пірсу і він затремтів, піднявшись у повітрі. Фібі помітивши вторгнення, підняла руки і фіолетовий дим відірвав нитки Старли. Вона поманила пальцями і дим стрічкою обернувся навколо шиї Старли. Вона хльоснула Фібі червоними нитками по плечах, і та відпустила її, скрикнувши. Зачаровані фантоми відпустили всіх, кого стримували. Армія Старли кинулася в бій із фантомами. Але це були не прості смертні й навіть не маги, це були сирени. А сирени, як відомо, здатні взаємодіяти з душами і безтілесними, відчуваючи їх і впливаючи на їхню волю. Величезний лев у броні вбіг на галявину з боку лісу. Він загарчав, з того ж лісу, де колись заточений, для власної безпеки Айларіан, вибіг, шматуючи всіх на своєму шляху. Барс прокусив мотузку на зап'ястях Ельги.

–Взяти барса! – кричав Пірс.

Раптово Лев вискочив на Фібі, розірвавши її, а Барс повільно йшов на Пірса.

Лава піднімалася все вище, тепер, Ельга сиділа в ній по груди, приморожуючи її на короткий час. Джіа і Фару, підняли мечі і почали відбиватися. Побігши до палацу, Хелена і Корнеліус розв'язали руки всім, хто залишився стояти на ґанку біля руїн. Пітер переніс їх до батьків, щоб вони не постраждали. Еймарк підняв руки, і Пірс піднявся в повітря з осліпленим поглядом. Душечтець утримував його в кайданах своєї душі.

Коли з ями, разом з Ебіґейл, раптом ринула вода, затопивши палац і лаву, в якій майже сиділа вже Ельга, приморозивши її на якийсь час, вона не одразу помітила, що біля тієї ж ями сиділи її рідні, перелякано витріщаючись на дівчину. Ельга вибралася зі скам'янілої лави, вдаривши її кулаком.

–Нікого не випускати. – наказала вона, і крижаний паркан заввишки з найвищу сосну перекрив усі відходи від руїн замку.–Всіх втікачів вести до мене.

Армія була майже розбита. Старла знищила більшу частину фантомів. А мечі Джії та Фару, виготовлені за законами литва Златих, могли руйнувати духів. Тому, вони вбили ще кількох, зігнавши з десяток в оточення. Ельгорт, Пітер, Найджел і Калерія щільно стояли в кільці поруч із Джією і Фару, стримуючи фантомів.

–Еймарку.– покликала Ельга.– Далі я сама.

Еймарк опустив руки і Пірс звалився на землю, задихнувшись.

–Хочеш їх прикінчити? – запитала Старла, закрутивши навколо пальців червоні промені.

–Фантоми й так мертві.– відповіла Ельга.– А що до Пірса... Примусь його до покори.

–Я ніколи не буду коритися тобі, відьмо.– відповів Пірс, повзаючи назад.

–Не називай мене відьмою, смертний.– вона схопила його і підняла над своєю головою.

–Я втратив батьків через тебе.– брикаючись, заявив він.

–Хочеш вирушити до них? – запитала Ельга, її погляд потемнів.