Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Анатолій зняв куртку, передав її Максу, Анна перехопила її й запакувала у свою об’ємисту сумку. Двоє жінок, включно з Вірою Іванівною та Анатолієм, залишилися в палаті, всі інші вийшли назовні. У коридорі Макс пригальмував Миронова й Ольгу...

– Я тут подумав... і вирішив. Ось вам ключі, перебирайтеся в мою квартиру. Мені зараз однаково на кілька років туди ходу немає. Та й не потрібна вона мені особливо. Інше в мене життя почалося, чесно, – і не чекаючи відповіді від ошелешених закоханих, пішов наздоганяти жінок. Так, групою вони і пройшли пост на першому поверсі. Цього разу медсестра там була, але особливої уваги на них не звернула – була дуже зайнята якимись своїми паперами. Тільки зиркнула, переконалася, що це не начальство, і тут же й забула про них.

З Танею під ручку, Макс вийшов із лікарні, на виході жінка обійняла його, підігруючи щосили... Макс схилив голову до неї, приховуючи обличчя. На далекому від лікарні перехресті вони всі розійшлися – Максим із Танею прямо, решта хто куди. Ще за квартал він вирішив, що загрози вже немає – вулиця за ними була абсолютно безлюдна, хоча він і бачив примітний чорний джип поруч із лікарнею. Стеження це чи ні, хто знає, але більше ніяких зачіпок його оку не траплялося. Зайшовши в під’їзд найближчого будинку, Макс знов переодягнувся.

– Ми немов коханці, яким нікуди податися, – усміхнулася Таня.

– Ага... після всього того, що між нами було, – Макс теж усміхнувся. Через секунду вони розсміялися вже вдвох.

– Дякую, вам, Максиме... За все, дякую... Моя Юлька – це все моє життя. Вам, напевно, всі так кажуть... але в мене немає інших слів. Ми з Толіком довго хотіли дитину... нарешті все вийшло, Толік знайшов хорошу роботу, а тут усе так... Добре, що шеф у нього нормальна людина – дозволяє йому затримуватися або навіть не приходити, коли він мене підміняв... я просто з ніг валилася від утоми. Тепер нам знову є для чого жити, – вона мрійливо посміхнулася.

– Скажу більше, – вліз Максим, – ви можете постаратися з іще однією дитиною, – і, дивлячись у її круглі очі, додав, – не даремно ж я вас ... ееее... мацав. Стара болячка, не вилікувана вчасно... тепер вона піде, думаю, за пару місяців, коли ви відновитеся після всього цього, вже можна буде...

– Правда? – вона дивилася йому в очі благальним поглядом.

– Мені нема чому вас обманювати...

– Дякую! – жінка рвучко обійняла його й розцілувала...

Йдучи вулицею, Макс подумав – “Оце ж... уже всі мене цілують... це прогрес. Раніше, максимум що було, так це обіймали. Цікаво – гінекологів вони теж цілують у пориві радості? Можливо... але тільки не в процесі”... – і зареготав. Ще через десяток метрів він зрозумів, що в кишені йому щось заважає, і з подивом витягнув звідти якийсь ключ і папірець. “Розташовуйся” і адреса – вулиця, номер будинку і квартира... Ну й Анна... коли встигла тільки... Але ж правильно... хто мене в неї шукатиме?