Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава п'ятдесята. 15-те листопада, вівторок, день 72-й

Потрібний будинок він знайшов легко. Їхав на таксі з пересадкою. Спочатку в протилежний бік – до своєї станції підзарядки, а потім уже за адресою, але вийшов на кілька кварталів раніше. Треба буде якось пошукати, може ще десь є такі енергетично наповнені точки. А параноя – це добре розвинена передбачливість. Або навпаки. Це треба не забувати. Може воно й зайве, може в тій “Фармі” зовсім немає справжніх топтунів-спостерігачів і детективів тямущих теж немає... ну, а раптом є? Дуже легко можна підставити жінку, а погуляти трохи довше зовсім не важко. Та й відновити запас сил усе одно треба. Розібравшись де будинок, який під’їзд і чи є на вході варта у вигляді бабусь, що все знають, Макс попередньо зайшов до магазину. З порожніми руками, на утримання до жінки, яка лікує дуже хвору дитину, одна, без підтримки? Ну, ні... Купив два пакети хороших пельменів, овочів, усякої всячини, що в око впала, олію, кілька хороших оселедців... підозрюючи, що перебивається Анна з хліба на воду. Ще купив квіти. Три троянди на довгих стеблах. Захотілося. Сам не зрозумів чому. Красива жінка, нехай їй буде приємно. Прослизнув у під’їзд, ось він, п’ятий поверх. Двері непогані й у передпокої затишно... колись ця сім’я була щаслива... Роззувся, роздягнувся, мигцем глянув у кімнату і пройшов на кухню. Їсти хотілося неймовірно, це просто чудово, що він зміг так довго витримати, раніше так з голоду втрачав свідомість взагалі одразу. Раніше... було це всього трохи більше місяця тому, п’ять тижнів ледь минуло. А зараз? пішов – зарядився, як батарейка, під зав’язку... Тільки поспати треба все одно. Після сну накопичений запас трохи зменшиться, за його спостереженнями відсотків п’ять, не більше. Можливо тому, що під час сну організм збалансує все, стабілізує, розподілить куди там йому треба... утрясе, можна сказати.

Квіти поставив у підходящу банку – пардон, він тут не господар, де вази живуть не знає. До пельменів знайшов перець, оцет, виклав на тарілку готовий оселедець, приправив свіжою цибулею. Облизнувся і нарешті почав їсти.

Через хвилин двадцять задоволено відкинувся на стільці і взяв склянку за чаєм. «Крокодил, блін, не втримався, об’ївся. Ну й добре, чесно заробив». Розправився з посудом, поправив і те, що залишилося на столі, щоб не виглядало як недоїдки – господиня прийде, може, й сама поклює. Доповз до дивана, скинув із себе зайве і відключився.

Прокинувся, коли  надворі вже було темно. Однаково могло бути вже і вісімнадцята година, і двадцять друга... З кухні долинали звуки води, яка лилась в мийку, жіночий голос щось наспівував. Натягнув штани і светр, поправив покривало на дивані, склав ковдру, якою вкривався, і вибрався на світло, на кухню. Анна щось готувала, легко пурхаючи від холодильника до столу чи плити.

– Добрий вечір, – привітався Макс.

– О... ти прокинувся... як спалося? Дякую за квіти... не очікувала, якщо чесно, – троянди вже стояли в красивій вазі, темного скла. – Умивайся, зараз годувати тебе буду. Спасибі, ще раз – давно не їла оселедець... Якраз припало до речі.

– Спасибі, звісно і тобі... вечеря – це дуже добре, тільки пізно вже, напевно, тобі відпочивати треба.

– Після того, що ти зробив уранці, я все ще дзижчу, як бджола... давно такого не було. Відвикла. Дівчата теж розцвіли. Я забігала в лікарню, дітки ще сплять, як ти й казав. Усі мами об’єдналися і не дають їх чіпати. Лікарі в шоці, але видно, що за великим рахунком, їм все одно. Охають, ахають і йдуть далі. Їм так навіть легше – не треба турбуватися, на кого списати свої невдачі – матусі самі винні. Тож відпочити я встигну, там поки що нічого не відбувається.

Макс дивився на неї ззаду і не чув, що вона там щебече... Тонка, струнка, зовсім дівоча фігура, каштанове волосся, хоч і коротке, але, щоб не заважало, закручене в якийсь хвіст... витончена лінія шиї... Усе у цих жінок якесь особливе... ну тіло й тіло... а подивишся... Тонкий светр, під який він не так давно лазив, чітко окреслював невеликі груди. А запах... її запах зводив його з розуму... Він підвівся, хотів йти вмиватися і ще щось... але зміг зробити лише крок у її бік, поклав руки їй на талію і завмер. Жінка й сама щось відчула – повернулася і якось разом зазирнула йому в очі... Потім вона вже сама посунула до нього, обвиваючи руками за шию, втискаючись усім тілом у нього, майже не контролюючи себе, затиснула поміж своїх стегон його стегно й потягнулася губами... поцілунок був свіжим, ніжним і дуже гарячим. Пристрасть, з якою вона цілувала його, світилася смолоскипом у його зо́рі. Макс заплющив очі... ложка, якою Анна щось творила на сковорідці, випала з її ослаблих пальців і пострибала по підлозі. Лише за кілька хвилин, зумівши на секунду прийти до тями, вона дотягнулася до плити і вимкнула конфорку. Далі він просто підхопив її і поніс у кімнату.

Тільки за кілька годин вони змогли почати про щось думати... Принаймні, Макс – так це точно думати не бажав зовсім. Він лежав на тому самому дивані, схаламидженому ними до неподобства, і розслаблено мружився на світло нічника. Аня затишно влаштувалася поруч, поклавши голову йому на груди, її рука пустотливо блукала його тілом... В свою чергу, він своєю рукою ледве-ледве але діставав їй якраз куди хотів – нижче талії, і час від часу бешкетував там, погладжуючи ніжну шкіру і пускаючи іскорки сили. А нехай не розслабляється... З цього в них уже втретє все починалося спочатку... Макс усміхнувся – ця голодна кішка витягнула з нього все, що змогла. І якби не запаси, то він не витримав би такий марафон. Та й її підтримав – сердечко слабеньке... Виклався на всі сто, просто і не вигадливо. Мозок відключився, усім тілом він відчував молоду, красиву жінку і передавав їй свої відчуття. Ловив її рухи ще до того, як вона усвідомлювала навіщо їх робить. Такий ось створився зворотний зв’язок – він відчував її спрагу, її бажання – збуджувався сам, передавав їй свою енергію, захоплення і бажання, змушуючи її тіло відгукуватися на кожен його рух ще сильніше. Коли ж вона остаточно видихнулася – та й скільки там було тієї сили у виснаженому лихами організмі, ранкове підживлення – це ще не повноцінне відновлення... Максим притиснув її до себе, втихомирюючи бурхливі бажання. Треба ж... якось навіть несподівано все вийшло... хоча... що тут несподіваного? До цього все йшло. Якщо подумати, то він ще в лікарні її відчув, просто не очікував, що вона наважиться. Навіть не думав про це. Ще й квіти...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍