Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Із цим теж зрозуміло, вибачте. Тоді в мене до вас пропозиція. Я хочу вам усім ще трохи допомогти. Знову-таки треба трохи довіри. Знову-таки уточнюю – це безкоштовно. Тут я вже абсолютно впевнений у результаті. Пробував уже неодноразово.

– Що треба робити? – схоже ініціативу перехопила Аня, оскільки Таня грілася в руках чоловіка.

– Нічого складного. Просто підійдіть до мене, розслабтеся і не бійтеся. Довіра полягає в тому, що мені потрібно залізти рукою вам під кофту і трохи понишпорити там від сонячного сплетіння до талії, або навіть нижче, якщо я вважатиму це за необхідне. Потім я поясню. У цьому і полягає довіра жінки – повірити, що ось таке може бути без обману, – Макс усміхався. Жінки зам’ялися, Віра Іванівна здивовано і суворо дивилася на Макса.

– Я згодна. Я не вірю, що ви зробите щось ганебне, тому що це ганебно насамперед для вас. Ну і я одиначка, мені не страшно, – Аня хоробро зробила крок уперед. Макс спеціально відвернувся в інший від людей бік, а жінку поставив перед собою обличчям від себе.

– Тепер, я буду говорити вам що роблю, ви, будь ласка, не смикайтеся. Якщо щось вважаєте неприйнятним – просто скажіть “Стоп”. Але спочатку подумайте, що ви відчули перед цим і чи треба це “Стоп” говорити. Не треба нічого боятися, ви все зрозумієте, просто тема делікатна.

– Добре, – жінка трохи тремтіла.

– Прохання всім іншим – не дивіться на нас... тут вийти нікуди, не бентежте жінку, – Анна фиркнула, але Макс відчув, як до її обличчя прилила кров, а пульс почастішав.

Він злегка притиснув її спиною до себе, засунув під кофту і футболку руку, діставшись до сонячного сплетіння, іншу вже звично поклав долонею їй на лоб. Обличчя – найголовніше для жінок... Для деяких, деколи, головніше за мозок... Може це так і треба? Негарні жінки мусять бути дуже розумними, щоб влаштувати своє життя, а що робити, якщо розуму теж немає? На їхнє щастя – вони цього теж не розуміють, найімовірніше. Його рука плавно пересувалась, проходячи від чола по очах, щоках, ніс, губи, підборіддя, шия... Потік сили розповзався по всьому тілу, упевнено промиваючи внутрішні енергетичні канали, насичуючи органи й тканини. Трохи затримався на щитоподібній залозі – трохи довше підживлював її силою, зелене світіння посилилося – можливо, трохи прискориться обмін речовин, ще довго повніти не буде... У легенях чисто... живіт... шлунок – легке запалення, гастрит схоже... Апендикс у нормі, не червоний. Печінка – після підживлення видужає сама, також і нирки, селезінка, підшлункова... О... а нижче щось не так...

– У вас якесь запалення по жіночому... – Макс сказав їй це зовсім тихо, на вухо.

– Так, – також тихо відповіла жінка.

– Ви дозволите?

Секунда мовчання. – Так. – і трохи прохально, – Будь ласка...

Макс поліз рукою нижче, аж під трусики. Трохи нижче резинки. Кілька хвилин провів там, вистачило, щоб виправити проблему. “Який я молодець”... – ну хто ж мене похвалить, якщо не я сам...

– Ось, у принципі й усе. Є ще один момент... він не обов’язковий, але як жінці вам буде... – тут він зам’явся... – приємно? Чорт його знає, як сказати... загалом, ви не пошкодуєте.

– Робіть, – трохи захриплим голосом тихо сказала Анна, – мені вже й так... приємно... далі нікуди.

Блін... він і забув про цей побічний ефект... ну що вже тут... назвався грибом... і заліз їй під бюстгальтер... За кілька хвилин відсторонився, усе ще притримуючи Анну, даючи їй змогу прийти до тями.

Трохи постоявши, усвідомлюючи себе, жінка поправила одяг, повернулася до всіх інших.

– Дівчата... – прошепотіла вона... – ні в чому не сумнівайтеся... з нашими дітьми все буде гаразд. Я вам точно кажу. – Із цими словами вона підійшла до Максима, зупинилася, дивлячись йому в очі.

– Спасибі вам... – вона помовчала кілька секунд, – у мене нічого немає, що хоч чогось коштувало б... але якщо вам треба – я віддам усе. Дякую вам за мого хлопця... він усе, що в мене є. – Після цих слів вона обійняла Макса за шию і поцілувала в щоку. Тихесенько шепнула на вухо, – зроби Тані так само, я відведу її Толіка, вона соромитися буде. – Швидко відсторонилася і відійшла. – Толя, поки суть та діло, підемо води принесемо, дітей напувати треба буде цілий день, а за ніч усе випили... – Анатолій із сумнівом глянув на неї, потім на Макса, в очах промайнула іскорка... він кивнув і вийшов за двері слідом за нею.

– Таня... може ви? Ми доведемо до кінця те, що почали ще вчора. Якщо кому не зрозуміло – я роблю такий собі огляд... чищу організм, допомагаю йому відновити свої функції. Майже те саме, що і з дітьми, тільки в них хвороба, а у вас роки й хронічна втома з безвихіддю...

Після Тані вервечкою потягнулися й інші. Віра Іванівна вирішила, що вона вже відпрацьований матеріал, але під тиском громадськості, підійшла теж, хоч і соромилася найбільше. Не уникла цієї долі й Ольга. Миронов залишився спокійним, тільки мружився на нічник. Коли Толік з Анною повернулися, все вже закінчилося. У всіх нервове виснаження, у трьох жіночі проблеми і ще так, по дрібницях різне. Макс навіть не знав, як що називається.

– Анатолій... тепер ви... – Макс ледь не зареготав, дивлячись, як шапка в хлопця здіймається разом із бровами, – не хвилюйтеся, обійматися ми не будемо, – жінки захихотіли теж, – у чоловіків інша енергетика, обійматися не треба. – Максим підійшов до Анатолія і простягнув йому руку. Міцне потискування, другу руку на лоб... Очі – зір... щитоподібна залоза... трохи спортивнішою буде... Танька в нього красуня, нехай відповідає... Легені – палити вже не буде, всі гроші в сім’ю... гастрит знову ж таки... апендикс, селезінка, печінка, нирки... усе. З рештою в нього й так усе гаразд. Слава тобі Господи... і шо я робив би тоді, якщо шо?