Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Усе, – Макс сів на стілець і всією своєю масою сперся на спинку. Ноги тремтіли, руки теж. Треба чогось поїсти, попити і піти підзарядитися. За відчуттями – резерви ще залишалися, він більше видихався морально. Перенервував. Щоразу йому випадають дедалі складніші випадки, а він, власне, взагалі до цього не готувався. Добре, що так вийшло з підзарядом... якби не це, то в найкращому разі він зміг би якось допомогти тільки одній дитині... навряд чи двом. Ну і його не переставало дивувати те, що він узагалі міг це робити. Як? звідки знання цього всього? Усі ці лейкоцити, нейробласти... Звідки? Звідки в його голові народжуються ці об’ємні схеми організму?

– Максиме... – хтось торкнувся його за плече. Віра Миколаївна стояла поруч, – ось, поїжте, вам, мабуть, треба...

Поруч стояв стілець, на якому розташувалась пара тарілок із бутербродами і сік.

– Спасибі, велике, відмовитися не зможу... – тут він помітив, що людей у палаті набагато більше, ніж було, зокрема був присутній і Миронов. – Здрастуйте, – привітався Максим, піднявшись.

– Доброго ранку... ми тут... прийшли, ось... Віра Миколаївна нам зателефонувала. Ми вже все знаємо, ви не переживайте, ми з усім погоджуємося, – говорив чоловік, один за всіх. Жінки здебільшого розглядали своїх дітей, час від часу кидаючи на Максима погляди, сповнені надії.

– Ось і добре... З вашого дозволу, я з’їм бутерброд, а то щось зовсім туго...

– Звісно, звісно, – жінок наче прорвало, вони стали навперебій пропонувати йому шоколад, фрукти, чай чи навіть каву...

Хвилин через п’ять Макс зміг продовжувати.

– Можу вам сказати так – усе добре, але навіть якщо це ще не все, то, найімовірніше, процес хвороби відкинуто на самий його початок. І дуже можливо, що він не почне розвиватися далі. Я б сказав з імовірністю відсотків дев’яносто п’ять, може й більше. У мене немає статистики. Зараз організм буде сам відновлювати себе. Від вас треба тільки любов, турбота і гарне харчування. Не лежання в ліжку, а прогулянки на повітрі, спочатку дуже акуратно, але з кожним днем все більше. Якщо організм буде навантажений, він розвиватиметься, він буде боротися. Ніколи нічого не буде робитися, якщо воно йому не потрібне. Якщо дитина не гуляє, не бігає, тощо – навіщо їй сильні легені та міцні м’язи? Організм не несе баласт, він його позбувається. Це моя особиста думка. Зараз процеси одужання, регенерації, запущені на максимум. Дайте тільки паливо для роботи. Нормальна, здорова їжа. У нормальних кількостях. Ніяких чіпсів, ко́ли й усього такого. В організму ще немає сил, щоб витрачати їх на переробку таких продуктів. Можливо хтось, найімовірніше ось ця білява принцеса, – Макс показав на ліжечко, де мирно сопіла малявка, – трохи схудне. Може не тільки вона – організм має швидше викинути з себе все непотрібне йому. Через день-два вага почне зростати до норми. У ці дні харчування легке, але часте. Бульйон, курка… тут я не великий спец, нехай Ольга вам підкаже як медик – головне, щоб було поживним і легко засвоювалося. Після, з набором сил – збільшуйте потроху розмір порцій. Солодкого не треба. Взагалі, намагайтеся поміняти своє життя – де в природі ви бачите цукор? Так, є солодкі продукти, але цукру як такого я не знаю. Сіль є. А цукру немає. Ось і не давайте його. Зараз саме час почати це робити. Я думаю, ви достатньо настраждалися, щоб захотіти почати жити заново. Усе, лекцію закінчив. Питання?

– А якщо не все? А якщо все-таки повернеться? – Танечка дивилася на нього очима повними сліз.

– Через день-два ми зустрінемося і перевіримо. Це, звісно, невеликий час, але він теж показовий. До вечора вони усі, найімовірніше, будуть спати. Постарайтеся відмовитися від усіх призначень – це їм буде навіть шкідливо.

– Це якраз не важко, – хмикнув чоловік, – принесуть стаканчик – це тоді, а це тоді – й усе. Цілий день нікому діти не потрібні. Ми не VIP пацієнти, грошей не платимо.

Макс відчув легкий сумнів в емоціях жінок.

– Ви не бійтеся, ви все побачите вже сьогодні. Це я точно знаю, – згадав доньку Вікторії. Після лікування в дитину ніби атомну електростанцію вставили, вгамувати її було абсолютно неможливо, такий собі Енерджайзер... – Уже зараз видно, що ось, приміром, цей хлопчик явно почервонів, блідість минула, зникли круги під очима... організм працює, виганяє гидоту. Просто йому треба трохи часу на це. А наша мила принцеса – спокійно спить на спині, найімовірніше, вона такого давно не могла зробити.

– Так, не могла, – підтвердила мама-Танечка з любов’ю і ніжністю розглядаючи таку саму, як вона, біляву голівку, – увесь час скаржилася, що боляче, що тисне щось... – Чоловік підійшов і обійняв її, жінка щасливо і втомлено влаштувала голову в нього на плечі.

– Ну ось... тож не треба боятися. Найстрашніше позаду. Якщо можна, я б хотів поставити кілька запитань... Дітей шестеро, а мам на одну більше... як так?

– Я бабуся, – Віра Миколаївна помахала рукою, усміхаючись, – це сумно, бо значить, що дівчата наші настільки втомилися, що зрівнялися виглядом із бабусею... – усі усміхнулися, незважаючи на сумнівність теми.

– Не варто так засмучуватися, ми до цього ще повернемося. Друге запитання, вибачте, за нетактовність – що з татами?

– Із татами подекуди поганенько, – хоробро виступила за всіх гарна брюнетка з короткою стрижкою, Аня – так її звали інші мами, – татусів у нас лише троє, один тут, двоє гарують щосили. Решта – у когось і не було, у когось просто загубилися, не захотіли возитися з усім цим. – Гіркота її слів відчувалася фізично.