Станіслав Лем - Кіберіада

— Звичайно, що ні.

— Але ж, шановний, досить п’яти хвилин дощу, і кожен цвях неодмінно дістане свою краплю…

— Як це… — аж тепер починав я розуміти, до чого він хилить.

— Так, так, так! Мої погляди радикальні. Загадки взагалі не існує. Можливість залежить від потужності множини явищ. Чим більша множина, тим не ймовірніш і явища можуть у ній виникати!

— То серії жертв немає?

— Жертви є. Їх викликав механізм лотереї. З безодні безмежності, про яку я згадував, розповідаючи анекдот, ви висмикнули певну невеличку фракцію, що вирізнилася багаточинниковою схожістю. Ви вважаєте її серією, звідси і вся загадковість.

— Ви, як і Лапідус, вважаєте, що треба шукати незавершених випадків?

— Ні. Не вважаю, бо ви їх не знайдете. Множина фронтовиків включає підмножину вбитих і поранених, але вам не вдасться виділити підмножини солдатів, яких куля оминула за волосинку, бо вони нічим не відрізняються від тих, яких кулі минали за кілометр. Тому в цій вашій справі ви дізнаєтесь про щось не інакше, як випадково. Супротивника, який використовує стратегію випадковості, можна перемогти лише такою ж стратегією.

— Що ви тут знову оповідаєте, докторе Соссюр! — пролунало за нами. Це був Барт із сивуватим худим чоловіком. Він познайомив нас, але прізвища я недочув. Барт трактував Соссюра не як члена своєї групи, а як тип. Я дізнався, що математик рік тому працював у «Футюрібль», звідки перейшов до французької філії СЕТІ, що займається космічними цивілізаціями, але ніде не загрів собі місця. Я запитав, що він думає про ті цивілізації. Чи теж вважає, що їх нема?

— Це вже не так просто, — відповів він, встаючи. — Інші цивілізації існують, хоча й не існують.

— Як це зрозуміти?

— Не існують як відповідник наших про них уявлень, оскільки того, що становить їхню цивілізацію, людина не може визначити як цивілізацію.

— Можливо, — погодився я, — але в їхній множині повинно якось окреслюватися й наше місце, правда? Ми або сіра пересічність космосу, або ж відхилення, можливо, навіть крайнє.

Слухачі нашої розмови зареготали. Я з подивом почув, що саме така аргументація змусила Соссюра залишити СЕТІ. Сам він навіть не всміхнувся, мовчки граючись своїм калькулятором-брелоком. Вийшовши з кола, що оточувало нас, я провів його до столу, подав чарку вина, сам узяв другу й випив за його уявлення тих цивілізацій, просячи при цьому втаємничити мене у свою концепцію.

Це найкраща тактика, я навчився її у Фітцпатріка: поводитися так, щоб ніхто не знав, говориш ти серйозно чи жартуєш. Соссюр почав пояснювати, що прогрес — це не що інше, як поступова відмова від простоти світу. Людина хоче, щоб усе було просто, хоча при цьому воно й буде таємничим. Єдиний тип бога, до того ж в однині, єдиний тип розвитку природи, єдиний тип виникнення розуму у Всесвіті і таке інше. Візьмімо астрономію. Вважалося, що все суще — це зірки, теперішні, колишні й майбутні, плюс їхні уламки у вигляді планет. Однак тепер астрономія схиляється до того, що безліч явищ космосу виходить за межі цієї схеми. Людське прагнення простоти сприяло популярності «леза Окхема», що забороняло множити буття, тобто збільшувати число класифікаційних комірок над необхідність. Сьогодні фізики вже перекинули Окхемове твердження з ніг на голову, доводячи, що можливим є все, що не заборонене. А різновидів цивілізацій іще більше, ніж фізичних явищ.

Я залюбки послухав би його ще, але Лапідус потягнув мене до лікарів і біологів. Їхня думка була одностайною: мало даних! Належить вивчити гіпотезу серії смертей як результату взаємодії вроджених особливостей організму жертв з якимись складниками мікробіосфери Неаполя. Потрібно взяти дві групи, чоловік сорок у кожній, п’ятдесятирічних огрядних мужчин, вибраних жеребкуванням, мочити їх у сірководні, гріти на сонці, масажувати, змушувати пітніти, припікати кварцом, потроху лякати фільмами жахів і збуджувати порнографією — й чекати, поки хтось із них не збожеволіє. Тоді проаналізувати їхню спадковість, генеалогію, відшукати там несподівані й нез’ясовані смерті, і тоді комп’ютер неодмінно допоможе! Говорили зі мною і між собою про склад води у ваннах, повітря, про адренохроми, про хіміко-біологічні можливості маячної шизофренії на грунті порушення обміну речовин, доки мене не визволив доктор Барт, познайомивши з юристами. Дехто з них казав про мафію, інші припускали існування таємної організації, що не квапиться пожинати плоди загадкових смертей. Мотиви? А з яких мотивів той японець повбивав у Римі сербів, голландців і німців? А сьогоднішні газети ви бачили? Новозеландський турист, протестуючи проти викрадення австралійського дипломата в Болівії, намагався захопили в Хельсінкі літак з паломниками до Ватікану. Принцип римського права «id fecit, cui prodest»[174] вже недійсний. Ні, це швидше мафія, бо мафіозо може бути кожен італієць, перекупник, портьє, службовець грязелікарні, водій. Гострий психоз свідчив на користь галюциногенів, у ресторані подати їх нелегко, а коли людина усмак одним ковтком вип’є освіжаючого напою, як не після гарячої ванни в бальнеологічному закладі, добре пропітнівши?

Юристів оточили лікарі, від яких я відійшов, і розгорілася суперечка навколо лисини, яка, однак, нічого не з’ясувала. Все це, звичайно, було навіть цікаво. Близько першої розрізнені групи злилися в бурхливий натовп, і за шампанським вигулькнула проблема сексу. Списки ліків, знайдених у жертв, були явно неповні. Ну, звичайно ж, бракує новітніх любистків, збуджуючих засобів! А їх літні чоловіки неодмінно вживали! Їх безліч: топкрафт, біос-6, дюлонг, антипрекокс, оркасфлюїд, секс тонікум, санурекс еректа, єгипетський еліксир, еректовіт, топформ, екшн крем. Ця ерудованість спантеличила мене і збентежила — вони відкрили прогалину в слідстві: психотропної дії таких препаратів ніхто не досліджував. Треба цим зайнятися! Невже ж ніде і ні в кого їх не знайдено? Це, власне, досить підозріло. Молода людина не крилася б із чимось подібним, але ж ці літні чоловіки, лицеміри й ханжі, пристойні на вигляд…

Було гамірно, всі вікна повідчиняли навстіж, стріляли корки, усміхнений Барт з’являвся то в одних дверях, то в інших, дівчата-іспанки снували з підносами, перламутрово-золота блондинка, здається, Лапідусова дружина, чарівна в напівтемряві, казала, що я нагадую їй давнього приятеля. Вечір, без сумніву, вдався, але на мене найшла меланхолія, пом’якшена шампанським, я чув себе одуреним. Жоден із цих симпатичних ентузіастів не мав божої іскри, запалу слідчого, якому в мистецтві відповідає талант, не був здатний виділяти суть з нагромадження фактів. Замість думати про розв’язання завдання, вони розширювали його, ставлячи щоразу нові питання. Ренді володів цим даром, але йому бракувало знань, якими був забитий дім Барта, знань, які, на жаль, не вміли сконцентруватися.

Я лишався в салоні до кінця, провів з господарями останніх гостей, машини одна за одною роз’їхалися,