Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Стій! А де твоє намисто? – запитала Іррея, помацавши своє.

Арле витріщила очі й закричала.

–О, ні! Боги, я загубила намисто!– потім вона змінила гримасу жаху на глумливу посмішку і дістала мушлі з декольте.

Ебіґейл потерла перенісся. "Ці дві клуші здадуть нас усіх із потрохами." – промайнуло в її голові.

–А! – вигукнула Іррея. – Ми потім ще літали на цьому залізному птаху...

–На літаку? – уже без тіні здивування запитала Ебіґейл.

–Так! Точно.

–Як ви пройшли контроль? – насупилася дівчина.

–У нас була пляшечка покірливих чар. – пояснила Арле. – Ми просто змусили їх побачити те, що було потрібно нам.

–І ви їхали в цих сукнях? – підняла брови Ебіґейл.

–Коли ми позбулися хвостів і почали вчитися ходити на цих штуках...–почала Арле.

–На довгих людських плавниках.– спробувала виправити її Іррея.

–На ногах.– поправила їх Ебіґейл.

–Ну, так... на них.–продовжувала Арле.– Загалом, люди не дуже зрозуміли цього, і нам довелося одягнутися.

–Ви щеголяли оголеними по місту? – витріщила очі Ебіґейл.

–Ми не знали, що це велика справа.– склавши руки на грудях заявила роздратована Арле.

–Так, що ми купили ці сукні... – погладивши себе по боках, сказала Іррея, почувся шурхіт великих паєток, і Арле з усієї сили ляснула її по руці.

–Ай! Боляче! –пробурмотіла Іррея.

–Перестань! –крикнула Арле.

–Купили? – відволікаючи русалок від бійки, запитала Ебіґейл. – У вас є гроші?

–Ну... взяли, хлюпнувши трохи чар, подумаєш! –фиркнула Арле.

–І німфа теж? – здивувалася Ебіґейл, не повіривши.

–Так, і в неї така шикарна сукня...– протягнула Іррея.

–Ну, справді, Ебіґейл. – Арле зітхнула. – Ходімо. Хочу до водички.

–У людей весь час така суха шкіра.– скаржилась Іррея.

–Ага, Арле аж пристала до оного хлопця-русалки, взяла його пляшечку з якимось зіллям і облилась ним. Він так засмутився.

–Звідки ж я знала, що воно пектиме? Шкіра була, як необроблений корал!

–Це був алкоголь?

–Вон обуло гірке, пекуче і жахливо пахло.

–Точно алкоголь.–зітхнула Ебіґейл.–Спирт пересушує шкіру.

–О! То люди весь час миються…

–Аколхолем.– підказала Арле.

–Алкоголем.–виправила її Ебіґейл.–Ні. Просто п'ють.

–Вони п'ють цю гидоту? –скривилась Іррея.–Тоді не дивно, що вони такі злі і метушливі!

Русалки потягли дівчину на пляж. Не помітити Німфу було неможливо. Вона стояла на невеликих каменях біля кромки води в такій самій позбавленій смаку рожевій сукні з паєтками, яке жахіття. Хоча її райдужне волосся було коротко підстриженим, укладеним в охайну зачіску. Помітивши яскравий колір волосся, Ебіґейл здалося, що Мірайя добряче тролила русалок за їхню легковажність.

–Стій. В Ельги й Ельгорта завтра день народження. –згадала Ебіґейл, хапаючи русалок за руки. – Мені потрібно в Ґотлін завтра. Я збиралася на літак уночі.

–Ну... наше королівство в океані Ґотліна, тож... – протягнула Іррея, смикаючи руку Ебіґейл, щоб продовжити шлях до Німфи.

–Я, що знову прокинуся у ванній вдома? – припустила Ебіґейл.

–Не обов'язково... – похитала головою Арле... – Ми перенесемо тебе на ставок у Південному лісі, а звідти ти й пішки доберешся.

Німфа привітала дівчину, і вони пірнули у воду, пливучи на дно. Ебіґейл помітила, що під жахливим сарафаном із паєток у Мірреї біліла її стара сукня. Вона, що одягла одну сукню на іншу?

Коли Ебіґейл знову опинилася в королівстві, благала Німфу навчити її переміщатися. Але Мірайя запевнила, що цього не навчитися. Відкрити портал, це чуття Німф, а створювати портал і переміщатися між водоймами під силу тільки магу-провіднику, яким і була Ебіґейл.

Зібравшись із силами, Ебіґейл виринула у ставку Південного лісу, лісові німфи привітали її, як Королеву Вод, і супроводили до виходу. До центру залишалося всього нічого і вона увійшла в їхній будиночок для гостей. Переодягнувшись у татову піжамну кофту і мамині шорти, дівчина усвідомила одну неприємну деталь: її речі в Майамі, телефон, навушники більше не працюють, а значить, сама вона не дістанеться до палацу. Прекрасно, вона ще й застрягла тут. Ебіґейл задумалася, якщо Німфа говорила правду, значить їй під силу створювати портали. Інакше б вони не матеріалізувалися з нею в Підводному Палаці. Дівчина зітхнула і спробувала заспокоїтися. Знову промокнувши до кісток, через півгодини марних спроб, вона вилізла з остиглої ванни.

– Нічого. Не можу. Я просто не здатна переміщатися. Вранці я маю бути в батьків, а я застрягла тут без телефону і здібностей! – обурювалася вона. – Ганьба.

Дівчина потягнулася витягнути пробку з ванної, але та не піддавалася, ванна була досить високою, і Ебіґейл довелося лягти на бортик, вона смикнула мотузку з пробкою і звалилася у ванну, вода закрила її обличчя, і дівчина, ковтнувши її, закашлялася. Вона швидко схопилася і сіла у ванній.