Адальберт Штіфтер - Вітіко

високій дружині Берті фон Шауенберґ найкращі вітання і побажання щастя на честь шлюбу і прислали подарунок та просять прийняти його, як ви приймали й інші подарунки.

Проказавши, Бореш знову вклонився і відступив назад.

Беда повів Берту та її почет, щоб вони сіли. Тепер уже заговорив Вітіко:

— Я шанобливо приймаю вітання, і побажання щастя, і подарунок ясновельможного князя і ясновельможної княгині і переказую їм через тебе, Бореша, каштеляна замку Гости, смиренне спасибі і дякуватиму їм ще й у Празі.

Тепер і Берта підвелася зі свого місця:

— Я шанобливо приймаю вітання, і побажання щастя, і подарунок ясновельможного князя і ясновельможної княгині і переказую їм через тебе, Бореша, каштеляна замку Гости, смиренне спасибі.

Сказавши, Берта знову сіла на свій стілець. Знову озвався Вітіко:

— Якщо моїй дружині до вподоби, я б просив її разом зі мною скласти подяку в Празі.

— Я з радістю поїду зі своїм чоловіком у Прагу, — мовила Берта.

— Дозвольте мені тепер, — озвався Бореш, — високий пане і висока пані, наказати принести подарунок.

— Нехай несуть, — кивнув головою Вітіко.

Чоловіки, які були з Борешом, вийшли з зали, але невдовзі повернулися, а з ними прийшли й слуги, що несли скриньки. Поставили їх на стіл і вийшли.

Бореш подав Вітіко золотий ключик, показав на одну скриньку й мовив:

— Ясновельможний князь просив тебе, щоб ти відкрив скриньку.

Скринька була виготовлена з дуже гарного ялівцевого дерева й інкрустована золотими прикрасами.

Вітіко відімкнув замок і підняв віко. Скринька всередині була оббита білим шовком, а на подушечці з білого оксамиту лежав у заглибленні довгастий шматок дерева, немов тріска, відколота від липового поліна.

Вітіко здивовано глянув на Бореша, і той пояснив:

— У покої, де помер князь Собеслав, стоїть високий хрест Спасителя. Той хрест вирізьблено з липового дерева, під яким князь Собеслав під час одного походу в Моравію отримав від своїх вірних радників Здеслава і Дівіша звістку, що пани Мирослав і Стржезимир, найнявши двох слуг, прагнуть відібрати йому життя, і під яким він звелів арештувати винних. Цей хрест обіймала княгиня Адельгайда після смерті свого чоловіка і молилася перед ним аж до своєї смерті. Одного разу на день Святої Трійці з задньої поверхні хреста відкололася тріска, і навіть різьбярі по дереву не годні були сказати, як та тріска могла відпасти від хреста. Князь Владислав звелів зберегти ту тріску як пам’ятку і лишив місце на хресті, з якого вона відпала, відкритим. Цей шматочок дерева в скриньці — та тріска, і князь посилає її тобі. Він це все розповів у листі, і той лист лежить під білою подушечкою.

— Я смиренно приймаю святий клейнод, — відповів Вітіко, — і зберігатиму його в своїй замковій каплиці, а коли збудую велику церкву, зберігатиму там. Ключик від скриньки буде в церкві. Гукніть побожного отця Бенно, і приведіть сюди мою матір, тітоньку та їхній супровід.

Кілька слуг вийшло з зали, потім один повернувся з Бенно, а решта прийшли з жінками та їхніми почтами. Жінки посідали на стільці.

— Вельмишановний отче Бенно, — заговорив Вітіко, — мамо Вентіла, тітонько Гільтрут, цей чоловік — Бореш, каштелян заїдку Гости, в якому померли князь Собеслав і княгиня Адельгайда. Він передав від ясновельможного князя Владислава і ясновельможної княгині Ґертруди добрі вітання, побажання щастя на честь шлюбу і подарунки.

Бореш уклонився всім названим, і вони вклонилися йому. Знову озвався Вітіко:

— Ясновельможний князь Владислав прислав мені трісочку з хреста з кімнати, де помер Собеслав, ця тріска на день Святої Трійці відпала від хреста, і навіть різьбярі по дереву не могли сказати як. У листі, якого звелів написати високий князь, сказано про це все.

Після цих слів Вітіко витяг з-під білої подушечки за стрічечку футлярчик і дістав із нього пергамент. Подав його отцю Бенно й мовив:

— Велебний отче, прочитай його нам.

Бенно вголос прочитав листа. Потім пергамент знову вклали у футляр і засунули під подушечку. Після цього Бенно взяв шматочок дерева й подав Вітіко для поцілунку. Далі подав його Берті, Вентілі, Гільтрут, усім жінкам і чоловікам, а наостанок поцілував сам і знову поклав на подушечку.

Вітіко замкнув скриньку й подав ключик священику Бенно:

— Велебний отче Бенно, оскільки ти тепер правиш у нашій замковій каплиці, я даю тобі на збереження ключик від святого клейнода і даю тобі клейнод для зберігання в каплиці. Сьогодні його можна лишити тут, а завтра врочисто перенести до каплиці.

— Буде, пане, як ви кажете, — мовив Бенно і заховав ключик у себе на грудях.

— Високий пане, — знову заговорив Бореш, — чи буде вам до вподоби відкрити інші скриньки?