Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ні, це не так!– хитала головою мама.

–Я йду. З мене вистачить цього магічного світу.

Вона покинула будинок і сіла в таксі. Уперше в житті їй не хотілося нікого бачити зі своєї родини. Вона уявляла, що вони обговорювали за її спиною. Напевно з такого питання скликався весь клан і друзі сім'ї. "О, Ебіґейл з'їхала з глузду!", "Давайте відправимо її в дурку!", "Вона думає, що вона маг, ха, яка дурепа!". Вона з силою зачинила дверцята машини, викликавши обурення таксиста. Сівши на літак, вона вже й сама думала, що не була в підводному королівстві. Але сукня, корона, вони ж реальні, навіть те безглузде бікіні з водоростей. І вона б ніколи не пошила сукні з вітрила, ще й линвою, і до всього такими грубими швами! І взагалі, вона ж не божевільна!

Занурившись у роботу з головою, Ебіґейл кілька місяців не приймала дзвінки від близьких. Але скоро день народження Ельгорта й Ельги, і вона зобов'язана з'явитися до них. Просто тому, що сім'я вища за розбіжності. Навіть якщо ця сім'я не приймає її. Дівчина сиділа у своєму салоні, тут у неї був свій кабінет із необхідною апаратурою і низкою манекенів. Усі вони регулювалися за різними мірками, один із них заїдав і був кривуватим. Вона називала його Еббі. Просто тому, що своє ім'я вона не сприймала в жодній формі, крім повної. А тому... все, що її дратувало, всі тканини, які кусалися або висіли мішком, були неодмінно вдягнені на Еббі. Вона якраз займалася ескізами для наступної колекції, вивчаючи мудборд із прогнозом тенденцій на наступний сезон. На її столі лежали зразки тканин, вирізані фігурними ножицями. Рулони тканин акуратно стояли біля протилежної стіни, поруч з ними розташовувалися високі стелажі з модними журналами різних років. Кавомашина, з найвідміннішою кавою, міні–холодильник, у якому дівчина тримала свої бутерброди, бо поїсти це святе. На маленьких дверях зліва кріпилася коркова дошка, де вона розміщувала вже готові ескізи. А за дверима була маленька вбиральня та умивальник. Компактний диванчик із подушками стояв біля вікна. У цьому кабінеті було все, що їй треба. У двері кабінету постукали, за ними промайнуло миловидне личко Міндсі – керівника виробництва бренду Ебіґейл.

–Міс Торвальд, шовк прибув. Але розкрійники кажуть, там брак.

–Брак? – здивувалася вона, підхопившись. – У нас показ через місяць. Нам потрібно пошити дванадцять комплектів. Чорт.

Вона зняла з шиї сантиметрову стрічку і жбурнула її на стіл. Вийшовши до швейного залу, дівчина підійшла до трьох розкрійників, які схилилися над розкладеною на розкроювальному столі тканиною. Це був синій тонкий шовк, але через кожен дюйм на ньому широкою смугою йшли краплі різних розмірів. Скидалося на те, що на тканину намагалися набити малюнок. Але краплі виглядали неохайно, ніби хтось капав по ній розплавленим воском. Тканина була непридатною для задумки Ебіґейл, але міняти концепт було пізно, він уже заявлений на тижні моди. Звісно, низку моделей із шовку можна було залишити в тій самій формі, але що робити з браком? Інкрустація для деяких моделей буде просто недоречною. Вона дала завдання щодо доповнень для вже складених дизайнів, а сама забрала тканину в кабінет і, розклавши її на своєму столі, почала міркувати, що робити. Попросивши керівника по закупкам зв'язатися із постачальником, Ебіґейл дала розпорядження з'ясувати, що сталося з тканиною.

 Сукня її коронації висіла зараз на Еббі, і дівчина втупилася на неї з повною рішучістю врізати манекену. Але утрималася і знесилено впала на крісло. Біля стелажа, стояв акваріум із беттами смарагдовими. Ці рибки були трохи вибагливі, але в її акваріумі жили вже місяць. Конденсат вкривав верхню частину скла, коли бульбашки піднімалися до нього і залишалися там. Дівчина звернула увагу на ці бульбашки. Вони не були однаковими, у них була схожа форма, але кожна при цьому була неповторною.

–А це ідея…–міркувала в голос Ебіґейл.

Вона повернулася до тканини і взяла олівець, для намітки ліній перед розкроєм тканини. Заточивши його, дівчина почала обводити кожну пляму, фарбуючи її. Взявши фарби для тканини, вона почала виводити лінії води і тіні бульбашок. Просидівши у своєму кабінеті до самого ранку, вона так і не зімкнула очей. Тільки, коли усвідомила, що по шостому колу робить одне й те саме, зрозуміла, що видихлася. Ебіґейл поклала скріплений вчетверо синтипон (який вони закуповували для пошиття пуховиків) на стіл і опустила на нього голову. Через чотири години відкрився салон і вона прокинулася від гулу у швейній кімнаті. Синтипон потрапив їй у ніс і дівчина чхнула. Сяк–так розібравши гніздо на голові, вона випила холодну, недопиту з вечора каву і поставила чашку на підставку кавомашини. Діставши з холодильника сандвіч, вона швидко його з'їла і запила гарячою кавою, як зазвичай обпалюючи кінчик язика. Ебіґейл встала з–за столу і вийшла до швейної зали. Швачки, які щойно розмовляли між собою, раптово вирівнялися.

–Ви сьогодні рано...–пробурмотіла одна з них.

Ебіґейл винесла рулон і розмістила його на розкроювальному столі, розгорнувши тканину, вона почула, як швачки ахнули.

–Розкроїть деталі, які ми планували. – сказала їм вона.– Зведемо трохи вектор на морську тематику. Колекція виконана в блакитних і синіх відтінках, змінювати концепт особливо не доведеться.

На місцях плям тепер красувалися реалістичні краплі води, а вільні місця тканини вкривав градієнт від основного кольору тканини, до білої морської піни внизу біля кромки.

Дівчата галасливо взялися за роботу, до кінця тижня сім з дванадцяти моделей були готові. Кроїлася тканина по–різному, а тому на окремі комплекти одягу йшли або краплі й чисто–синя тканина, або виключно градієнт і піна внизу. Це мало доволі незвичний вигляд, Ебіґейл була задоволена втіленням ідеї.