Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

Палаючі в броні (бойовий епізод)

8 серпня 2014 року загинули молодший сержант ЩЕРБАТЮК Роман Олексійович,
солдат ЖАБЕНКО Юрій Леонідович.

Допис на особистій сторінці у «Фейсбук» Олени Мудрук від 08 серпня 2021 року:

«Син! 

Я завжди вітала тебе з Днем народження у лютому, але останні сім років я вітаю тебе з другим Днем Народження, яке дарував тобі і твоїм побратимам БОГ...

08.08.2014 рік... Савур-Могила...

Олег Мудрук, В’ячеслав Семеній, Руслан Яткевич, ви вижили всім смертям на зло.

Я бажаю вам здоров’я, щастя, добра, миру, Божого захисту та довгих років життя, адже ви на це заслуговуєте.

На превеликий жаль, двом вашим побратимам Жабенко Юрію і Щербатюку Роману не судилося остатись живими. Вічна пам’ять і шана Героям України.

Мама»

 

08.08.2014 року близько 01 години 00 хвилин, внаслідок мінометного обстрілу району зосередження 4, 5 та 6 гсабатр 3 ГСАДн поблизу с. Амвросіївка, загинули молодший сержант Роман Щербатюк та рядовий Юрій Жабенко.

Доповідь командира 3 ГСАДн.

 

Зі спогадів молодшого сержанта Дмитра БУНЧЕНКА, у 2014 році командир відділення, оператор-обчислювач 6 гсабатр 2 ГСАДн:

– Як зараз пам’ятаю: за десять перша ночі, заряджаємо для здійснення залпу гармати. Дивлюся на годинник – без двох хвилин година, віддаю команду: «До залпу готуйсь!». 

Ми з хлопцями спокійні, розслаблені. І тут чую: щось свистить – це розпочався мінометний обстріл. Перший залп ліг справа від нас метрах в 200-х. По звуку визначили, що стріляють з «Василька». Починаємо застрибувати в «металебу», по дорозі хапаючи речі, які розклали на її броні. Намагаємося не панікувати та впевнитися, що це пристрілка саме по нам, а не навмання, для остраху, тому мех.-води напоготові, але двигуни не запускаємо, щоб не виказати свою позицію коригувальнику, який міг підкрастися та облаштувати неподалік спостережну точку. Місцевість навколо позиції не зовсім відкрита – пересічена та поросла зеленню, тому ворожий артрозвідник, скоріше за все, зміг визначити наше місцезнаходження приблизно. До того ж роль коригувальників артвогнем нерідко виконували місцеві жителі, які не пройшли фахового навчання. Припускаю, що коригувальник міг зачаїтися у лісопосадці справа, з якої був гарний огляд навкруги (як виявилось пізніше, так воно й було).

Задрімалий було старший лейтенант Віктор Русавський прокинувся і коротко кинув Бунченку:

– Доповідь.

– Мінометний обстріл, комбате, – лаконічно відповів той.

Дивізіонна радіомережа ожила голосами, стало зрозуміло, що район зосередження також піддався обстрілу. Русавський зв’язався з командиром дивізіону, щоб змінити позицію, проте дозволу не отримав. 

Вочевидь, противник не мав точних координат батареї, тому снаряди перелітали і вибухали за декілька сотень метрів за нею. Наказу на відхід все не надходило. САУшки принишкли. Ворог продовжує вишукувати український гарматний взвод, снаряди вибухають все ближче і ближче, уламки вже барабанять по броні бойових машин. Екіпажі, зчепивши зуби, чекають на подальші команди, а зрадницький піт, що виказує бажання людей жити та втекти від смерті, стікає по тілу струмками. 

Лісопосадку, де відпочивав другий дивізіон, ворожа мінометна батарея почала прочісувати вогнем навхрест. Особовий склад поховався в ямах та окопах, відчуваючи власним тілом дрижання землі від вибухів снарядів. Досить-таки щільний обстріл тривав вже близько 40 хвилин, і вогняний вал все ближче підбирався до нерухомих 2С19.

Русавський повторно вийшов на зв’язок з комдивом, із запитом на дозвіл залишити район обстрілу, бо ще трохи – і взвод розстріляють. Комдив дозволу не дав, аргументуючи відмову тим, що відходити будуть по черзі: спочатку 4-та батарея, потім 5-та, а 6-та має прикрити відхід 4-ї та 5-ї гарматних самохідних батарей. 

Старший офіцер 5-ї батареї лейтенант Руслан Лук’янюк між розривами мін постійно проводить перегук особового складу:

– Всі живі, нікого не зачепило? – вигукує у багристу ніч офіцер. І з полегкістю на серці отримує відповідь:

– Без втрат.

– Вбитих та поранених немає.

– Розрахунок 222-ї гармати втрат та поранених немає.

 

Лук’янюк чує, як зі сторони, де облаштувалася на ночівлю 6 гсабатр, почали заводитися двигуни, судячи за все, готуються висуватися. Радіостанція для зв’язку з командуванням, ще радянської епохи мілітаризму, знаходиться в машині СОБа (старшого офіцера батареї) – МТ-ЛБу 1В13, яка, як і САУ, перебуває на відстані 50 метрів від укриття, а прояснити обстановку вкрай необхідно. Тоді лейтенант, вирахувавши періодичність між залпами, у черговий проміжок «затишшя» робить ривок до своєї СОБівки. Вже на «фінішній лінії» його все ж таки наздоганяє вибухова хвиля, яка відчутно закарбовує тіло в металевий остов машини. Офіцер відновлює орієнтування в просторі, відчиняє задній люк та забирається всередину захаращеної всяким скарбом «металеби». По радіостанції Р-123 виходить на командування дивізіону і отримує дозвіл залишити вогневу позицію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍