Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

набережної неквапно шпацирували пари середнього віку, дами з дітьми і бабусі з собачками. Худих зухвалих студентів серед них не було.

Фестиваль нині якийсь, чи що? Чи просто місце людяне?

Ледь окультурена стодола носила горду назву «Плаза». Більшість відвідувачів, як і я, прийшли сюди просто пороздивлятися, шик був у тому, що всі зразки товару можна було обійти навколо, не попадаючи надвір, сонячне світло било крізь ліхтар, і в приміщенні було несподівано тепло.

Вздовж довгої стіни вишикувалися дві дюжини новеньких авто. Розчарування, яке охопило мене при погляді на цю виставку паяців, словами не опишеш. Ні, в принципі я знав, що легкові автомобілі — забавки багатих міщан (мешканці села надають перевагу гужовому транспорту, а для сезонних робіт у них є трактори, які відчайдушно чадять, працюючи на рапсовій олії), але не здогадувався наскільки все запущено. Усі машинки були дуті, гнуті, з надлишком хрому і позолоти, усі веселеньких забарвлень, а деякі — взагалі без верху. Самим своїм виглядом вони викликали у мене підсвідому відразу. Крім того, у них у всіх була дуже низька посадка — в тих місцях, де проживали мої клієнти, такі іграшки далеко не заїдуть. Чорний маг, якого витягують з калюжі на мотузці, зганьбить усю професію! Я відчув невимовне бажання купити трактор і проїхатися по цій «Плаза» взад і вперед.

— А щось із військової продукції у вас є? — без особливої надії поцікавився я у всипаного прищами юнака зі значком консультанта. — Для сільської місцевості.

Він манірно підтиснув губи.

— Сільськогосподарською технікою ми не торгуємо!

Ох ти ж, глиста зарозуміла.

— Де продаються вантажівки, я в курсі, — сухо посміхнувся я, здиблюючи шерсть на картку. — Мені цікаво, чи є що-небудь вартісне у вас?

— Добрий день! — На запах потенційного конфлікту моментально з’явився старший по залу. Юнак упіймав його погляд і тихо зник. — Вас цікавить щось особливе? Не все, що ми продаємо, виставлено в залі.

Я зітхнув — у буття чорним магом є свої мінуси і свої плюси.

— Мені потрібна машина, котра пройде всюди, невелика, чорна.

— Хочете подивитися каталоги?

Я неохоче погодився — розглядання картинок означало, що потрібного мені товару в готовому вигляді у них немає. Торговець провів мене у свій офіс позаду гаража. Місце було вельми примітне, всі стіни були обклеєні плакатами з зображенням техніки: паровози і локомотиви, автомобілі усіх марок, перегонові боліди, гострокутні армійські вантажівки і трактори — все те, що рухається без використання мускульної сили. У скляній шафі стояли крихітні копії найбільш видатних моделей. Погляд затримався на фігурці мопеда, як дві краплі води схожого не мій власний, я аж примружився від задоволення — ця людина знала, що треба цінувати.

— Для того, щоб задовільнити ваш запит, — діловито вів торговець, викладаючи на стіл грубі підшивки журналів, — нам треба його чітко сформулювати. Очікувані способи використання потрібного вам агрегату, умови експлуатації, паливо, ваші фінансові можливості, нарешті? За відповідну винагороду ми зможемо дістати для вас будь-яку модель!

— Мені потрібно часто їздити з міста в сільську місцевість. Доріг там немає, взагалі немає. Переміщатися мені потрібно швидко, комфорт не має значення. Я думав, що зможу купити щось з розпродажу військового майна.

— Можна, — кивнув продавець, — але військові продають машини лише після того, як заїздять їх до півсмерті, ви потім на самих лише ремонтах розоритися, а видряпати у них новенький агрегат буде коштувати шалених грошей — у цивільних таке попитом не користується, доведеться працювати на замовлення.

От холєра… Як і очікувалося, я потрапив у проміжок між потребами міста і села. Ніхто, ніхто не думає про талановитих чорних магів, змушених працювати буквально до зносу! Але торговець уже втупився поглядом у стелю, посилено копаючись у своїй пам’яті, схоже було, що задовільнити екзотичний запит стало для нього справою честі.

— Пішли! — несподівано стрепенувся він. — Це треба бачити.

Ми облишили гараж під зацікавлені погляди відвідувачів і персоналу.

— Я так міркую, що «спиртівка» вам не підійде: в глибинці дістати сухе паливо — ціла проблема, а не розбавленому двигун буде глухнути кожен другий кілометр

Я згадав свій досвід з мопедом і від душі з ним погодився.

— … значить, будемо шукати щось на олії. Дизель складніший в експлуатації, але досвід у вас, я думаю, є…

У мені прокинувся азарт мисливця. Невже у цьому світі є щось, що може послугувати мені, мені і тільки мені?

Торговець спритно маневрував містом на жовтій двомісній машинці, попутно посвячуючи мене в особливості роботи автопромисловості:

— Пару років тому «Домґарі Моторз» просувала на ринок легкові машини з дизельними двигунами, але справа не пішла — окрім військових, ними ніхто не зацікавився. Шумно, складно обслуговувати, погано заводиться на холоді, завеликі габарити. Коротше кажучи, перспективна розробка загальмувала. Але фірма встигла випустити прототипи…

Ми заїхали в передмістя, в квартал складів і майстерень.

— Ось! Наш неліквід.

В запиленій стодолі було щільно напхано зо п’ять агрегатів, які намагалися прикинутися, ніби вони — невеличкі вантажівки, пара лімузинів з аномально витягнутими капотами і навіть міні-автобус.

— І в чому підступ? Чому їх не купили?

— Зараз заведу, і зрозумієте, — він відправився шукати паливну олію.

Я продовжував далі оглядати колекцію. Всі машини були трошки завеликі, порівняно до звичайних розмірів; принаймні, три з них мали досить високу посадку, щоби підходити під визначення позашляховика. Олія дешевша за спирт і більш поширена, значить проблем з заправкою не буде. В закутку, накритий запорошеним брезентом, стирчав ще один агрегат, трохи менший. Від нього сильно віяло чорною магією.

— А, це! Абсолютний монстр, самі дивіться.

Я стягнув брезент. Під ним був мотоцикл, такий здоровенний, що в мене аж щелепа відвисла.

— Тупиковий варіант, а шкода, — з щирим розчаруванням торговець похитав головою. — Справа навіть не в габаритах. Робота двигуна регулюється за допомогою чорної магії, одна-єдина поломка, і його дешевше буде викинути, ніж відремонтувати. Ви же знаєте, скільки коштують послуги чорного мага!

Я знав, тому що сам їх надавав.

— Можна десь тут випробувати його на ходу?

Торговець посміхнувся:

— Чого ж, давайте?

Агрегат було законсервовано зі знанням справи, для початку роботи вистачило протерти його ззовні і заповнити бак. Чорне закляття, яке наділило двигун подобою псевдожиття, вихлебтало половину оливи і задоволено затíкало. Убий Бог, це ж механічний зомбі!

— Тільки у місто не виїжджайте, — попросив торговець.

Я кивнув і натиснув на стартер. Двигун не загарчав — заревів! Вібрація була така, що мотоцикл мало що не підскакував. Я оскалився, повернув газ і викотився з ангара.

Ефект був вражаючий! Комерсанти, які мирно бесідували, блідли і відвертали голови, у сонних техніків випадали з рук інструменти, водії ваговозів зсудомлено чіплялися за віжки, готуючись приборкувати своїх звірів, щоб ті не розбушувалися.

Я об’їхав ангар, викликаючи всюди