Анітка Санніфео - Відшукати скарб, Анітка Санніфео

Розділ 13

Аромат свіжозвареної кави розповсюджувався на кілька десятків метрів від цієї кав’ярні. Олексій вловив нотки шоколаду та карамелі.

«Домівка кави» виявилася доволі великим будинком, біля якого також стояли бочки та ящики, де зберігалися зерна, а також різний інвентар. Олексій та Руора з цікавістю роздивлялися навколо.

На порозі «Домівки кави» їх зустріли дві молоді тролиці:

– Вітаємо у нашому закладі! – усміхаючись промовили дівчата. – Проходьте й ні про що не хвилюйтеся. За конями наглянуть. Можете залишити їх тут, – одна з дівчат вказала рукою на стійбище, що виявилося праворуч від кафе, обабіч траси.

Тут вже хазяйнували юнаки, турбуючись про довірених коней. Молоді тролі омивали їх після довгої дороги та пригощали свіжим сіном.

– А гарний тут сервіс, – проговорив Олексій, влаштовуючись за столиком у вікна.

– Так, – погодилася Руора. – Тут всі дуже привітні та милі.

– Мене звати Аннет, – до пари підійшла одна з тих дівчат. – Ви у нас вперше?

– Так, ми тут вперше, – відповіла Руора.

– Чудово. В такому разі дозвольте вам розповісти про тонкощі наших напоїв!

– Звісно, – Олексій з цікавістю слухав розповідь тролиці, а ще оглядав приміщення цієї адарської кав’ярні.

Вона була ніби поділена на три зони. Одна з них відведена для відвідувачів. Затишний куточок, я кому було лише кілька столиків. Але звідси зручно було спостерігати за всіма процесами, що відбувалися у цеху, де обсмажували кавові зерна, перед тим, як вони потрапляли до машини, що варила каву. Ця машина та цілий стелаж різноманітних спецій та баночок займали третю зону.

– Он там стиглі зерна, які зібрали дівчата, ретельно перебирають, а потім смажать у великих пательнях. Ми робимо три основні види обсмажування, – Аннет з цікавістю ділилася з гостями технологією.

– Ви використовуєте при приготуванні магію? – запитав Олексій.

– Тільки трішки. Ці всі процесі працюють добре й без магії, – поділилася тролиця. – Але вони потребують відповідальності та знань всіх тонкощів. Адже від ступенів обсмаження залежить смак кави. Тому наші хлопці та дівчата проходять ретельну підготовку перед тим як почати працювати в цеху.

– Мені вже дуже хочеться спробувати щось. У вас тут такі аромати розповсюджуються, – призналася Руора.

– Так, звичайно, – кивнула Аннет та поклала перед гостями меню.

– Може, ви щось порекомендуєте? – одразу запитав Олексій.

– В такому разі я пропоную вам наш фірмовий напій – каву з молоком, карамеллю та вершками.

– Звучить заманливо. І до неї, будь ласка, щось поїсти, – додав Олексій. -Ми дуже зголодніли.

– Зробимо, – Аннет ввічливо посміхнулася та поспішила до кухні.

Вже за кілька хвилин Руора та Олексій насолоджувалися смачною кавою, до якої їм подали печений пиріг з вишніми. Крім того, Аннет принесла м’ясний рулет та свіжі овочі.

– Не думав, що у кав’ярні можуть так смачно готувати м’ясо! – поділився Олексій.

– Наш заклад популярний серед подорожуючих й оскільки тут на кілька сотень миль немає інших таверн, то ми подбали про те, щоб наші гості могли поїсти гарячих страв. Їх готують на спеціальній кухні.

– Чудово, ми дуже раді були зупинитися у вас, – Руора з вдячністю подивилися на Аннет. – Але нас чекає довга дорога.

– Ви ж їдете до Фейського лісу? – перепитала тролиця.

– Так, до нього.

– Удачі вам! І спробуйте поторгуватися з феями, якщо вони запросять занадто високу ціну. Ми недалеко від них, тому чули багато різних історій. Сподіваюся, вам вдасться знайти те, що ви шукаєте.

– Дякуємо, – Руора потиснула привітній дівчині руку, вручивши кілька монет за замовлені страви.

– Будемо раді, якщо на зворотному шляху ви знову до нас завітаєте.

До Фейського лісу й справді залишилося кілька годин верхи. Останнє прикордонне селище, про яке згадував Нуанд вони вирішили оминути по околичних дорогах, щоб трохи зрізати та зекономити шлях.

– Ну, як тобі землі тролів? – запитала Руора, коли останні будинки поселення залишися позаду. Попереду знову були поля, за якими вже показалися дивні дерева з різнокольоровими кронами. Схоже, саме там починався Фейський ліс.

– Тролі дуже гостинні, а їхні поселення здалися мені затишними. Невеличкі хатинки, чисті вулиці. Гарно тут. Тільки спекотно.

– Ну, спека скоро відступить. А лісі взагалі вона не відчувається.

– Це вже він? – Олексій вказав рукою на дерева, до яких з кожною хвилиною вони наближалися.

– Так, це він, – Руора теж помітно хвилювалася. Батько попереджав, що Феї можуть бути як добрими та допомагати, так й доволі вередливими. І ніколи не знаєш, хто саме тобі зустрінеться. Маю надію, нам пощастить.

Поле, через яке вони їхали скінчилося, й тепер шлях мандрівників проходив доволі вузькою доріжкою крізь низькорослі кущі, чудернацькі дерева з червоним, жовтим, рожевим та зеленим листям траплялися їм все частіше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍