Володимир Худенко - Olya_#1

«Ну, це все нецікаво…»

Оля глянула передостаннє, також відео.

Чимось невловимо схожа на попереднього хлопчину миловидна змодельована дикторша торочила приємним голоском:

— Корпорація Skytek заявляє…

«О, контора…»

-..Що випадки галюцинацій після користування новою лінійкою дрімів Gone with the Dead від креативного підрозділу Skytek Artsє тимчасовими програмними недоліками, не пов’язаними зі шкідливим софтом. Спеціалісти компанії вже працюють над вирішенням цієї проблеми…

/перемотка/

Обличчя Skytek Arts — низенька, халтурно змодельована андрогінна дівчинка Грета («балаболочка») з довгими різнокольоровими дредами і яскравим зовнішнім індикатором, змонтованим над правою бровою, хвацько розшаркувалась перед мультяшними мікрофонами:

— Усім постраждалим компанія не лише проведе безкоштовний діагностичний огляд, але й, беззаперечно, відшкодує усі матеріальні збитки!..

«Ну, — єхидно подумала Оля, — «балаболочці» тепер є робота!»

В принципі, те, що Скай-Арт знов десь налажали, було швидше закономірністю…

А ось і п’яте повідомлення, і саме те, що їй і потрібно, для чого вона, власне, й зламала почтовий функціонал командора…

«Надзвичайно секретно», так, «Особисте листування», так…

Шапка листа повідомляла, що він від якоїсь там Джесіки Майер, і вона якась шишка в виконкомі ООН…

Так…

«Коротше, Конраде, мені вартувало неабияких зусиль розкопати хоч щось на твого «павучка», але по старій пам’яті я…»

«Ти був правий, вона ніяка не Рушді, але ти не знаєш і половини правди!»

«Я не знаю, на біса корпорація тобі її підсунула, але будь із нею д-у-уже, чуєш, дуже…»

Вона не стала читати далі, побачивши перші прикріплені до листа файли.

Два.

Це були голографічні знімки.

На одному з них офіцер смоленської муніципальної поліції шпортає Олю за плече, притиснувши таким чином до стінки проектора. Сама Оля хилить голову, і лиця її не видно, видно лише скуйовджене розплатане каштанове волосся і розтягнутий реглан «Voskhod. Net». Офіцер стоїть боком до камери, і добре видно, що другу руку він якраз розпрямляє для удару…

На другому знімку офіцера вже немає, і сімнадцятилітня Оля сама стоїть коло тої стіни рівно і дивиться в об’єктив — лице її в подряпинах, одна щока кровить, синці під обома очима — вони майже зливаються на переніссі, а ліве око запливло кров’ю… Оля дивиться в об’єктив і так само смирно показує в нього свою праву руку — закотивши рукав і піднявши ту руку десь на рівень обличчя, повернувши тильним боком до вічка об’єктиву… На тильному боці кисті там чітко видно зображення — змія, що, згорнувшись у рівний симетричний клубок, кусає свій хвіст.

Над змією видніється яскрава стрілка поліцейської інфографіки і надпис над тим інтерактивним посиланням: «Ouroboros», від неї ще одна стрілка на посилання російською — «Kot».

5.

— Ну що, Олю… — врешті важко видихнув командор.

«Олю?..»

— … Пропоную підняти келихи за прибуття! — він мляво всміхнувся. — Як ви?

Службовий дрон підніс до столу тацю з двома високими масивними келихами з товстим дном.

— Давайте спробуємо, — лагідно всміхнулась і Оля, поклавши руки на коліна.

Командор підніс термос до таці, і той розкрився — у перший келих полилася янтарна рідина, і Оля відчула млосний різкуватий запах.

— Знаєте… — мовив командор, наливаючи в другий келих, — … насправді я сам напросився в цей політ.

— Дійсно? — Оля зацікавлено зиркнула.

— Так. Я ж колись тут служив.

— На Мисі?

— Ні-ні… — командор знов мляво заусміхався і подав Олі на чверть наповнений келих. — То за знайомство?

- І за прибуття! — кивнула вона, усміхнувшись і взявши запотілий келих.

З близької відстані все це пахло якось ще більш солодкаво та гидотно, але командор одним різким рухом осушив свій келих — довелось і Олі сьорбнути…

Напій обпікав губи і піднебіння, і, як на Олю, мав з біса відразливий смак.

Їй навіть довелося трошки пригасити лицеві сенсори, аби не скривитись.

— То як? — командор всміхався.

Вона поставила келих і витерла губи рукавом светра.

— Ну… — вона ніяково поворушила плечима.

— Так, — засміявся Янь, — тут треба практику.

Оля коротко всміхнулась у відповідь і…

Хвильку подумавши, віддала команду своїм ботам у тілі командора. Вона встановила їм алгоритм розпізнавання брехні — офіційний, від Skytek Corporation. Він, на відміну від піратських, не афішував для оператора всіх необхідних даних пацієнта (це була конфіденційна інформація, що потребувала окремих дозволів), а лише виводив кінцевий результат вибірки (так звану шкалу «вірю, не вірю, похибка»), проте мав одну беззаперечну перевагу — командор навряд чи міг його навіть виявити.

Знову ж таки — Оля мала право його використати. Зважаючи хоча б на те, що оффлайновий його аналог — розпізнавання за рухами, жестами, мімікою, положенням тіла і таке інше — тут не годився: її візаві надто вже вміло керував своїм організмом. От тільки рапортів тепер доведеться скласти ну просто силу-силенну… Ну нехай.

— То де саме ви служили? — зацікавлено спитала вона потому.

— Тобто?

— Ну…

— А, так, — командор розкинувся в своєму гравікріслі. — Я не служив тут, ні на полігоні, ні будь-де… Але я бував тут під час служби, один раз. Під час війни.

Skytek Corporation (с)

Online Lie Detector

…Loading …

Правда — індикатор мигнув зеленим.

— Зачекайте, це… тоді коли підбили отой великий російський крейсер?

— «Адмірал