Вікторія Вашингтон - Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон

9

Таку ситуацію навіть просто уявити в голові складно - здасться повною нісенітницею. Але ж ні. Це відбувається тут і зараз саме зі мною.

Все гранично очевидно. Долоня Віктора хоч і відчувається надто незвичною та контрастно холодною щодо моєї шкіри, чим викликає неприйняття. Але це саме те, про що мені так довго мріялося. Реальність, яка зараз, набагато раніше запланованого, розгортається на моїх очах.

Вібрація телефону закінчується, і дисплей нарешті тухне.

Що клацає у моїй голові, коли погляд продовжує впиватися у чорний екран?

Непосильне запитання, на яке не можу відповісти сама собі.

Але, швидше за все, щось значне, інакше як пояснити, що власноруч відсторонююсь від мрії?

— Треба відповісти на дзвінок, — відштовхуюсь долонями від м'якого матраца і підводжуся з ліжка.

— Повернешся? — Віктор із Ніком питають в один голос.

— Ні, — заперечливо мотаю головою і кидаю швидкоплинний погляд на Віктора. — Це надовго, тож додивляйтеся без мене.

Заспокоюю себе тим, що просто не була готова до подібного повороту подій і саме тому ганебно збігаю, схопившись за першу можливість.

— Ромі привіт, — озивається Нік, з самовдоволеною усмішкою набираючи у свою долоню різнобарвного попкорну.

— Іди ти, — пирхаю і виходжу з кімнати брата.

Як тільки опиняюся у своїй, швидко переодягнувшись і вмившись, зручніше влаштовуюся в ліжку.

Барінов набирав мене десять хвилин тому. Не так багато часу минуло, але коли заношу палець над кнопкою виклику, виникають сумніви. Чи варто?

— Привіт, — лунає його голос у динаміці.

— Я тебе не розбудила? — закушую губу в очікуванні відповіді.

— Швидше, я маю про подібне переживати, — хмикнувши, заявляє він і на душі відразу легшає.

— Не могла одразу відповісти на дзвінок, — говорю йому.

Для правдоподібності можна прикрасити і прибрехати, що приймала душ і не чула. Але брехати не хочеться від слова зовсім. Невже совість таки повернулася на своє місце?

— Якщо є якась проблема у моїх пізніх дзвінках – скажи, і я припиню, — пропонує Рома розміреним тоном.

Його питання викликає дисонанс у голові. Навіть сьогодні його дзвінок став для мене цілковитою несподіванкою, але виходить, що Барінов збирається продовжувати набирати і в інші дні?

— Ні-ні, — вмить запевняю його. — Все відмінно. Ти можеш спокійно дзвонити мені.

Ну от, тепер це виглядає так, ніби я вмовляю його дзвонити мені якомога частіше. Коли знайду золоту середину своїх реакцій?

— Здається, я вчора відрубався, — зауважує Рома.

— Так, я помітила, коли ти перестав відгукуватися на мої запитання, — нова порція брехні таки зривається з моїх губ.

— Серйозно? — вигукує він. —  Дуже цікаво. Виходить, ти чекала моєї відповіді до сьомої години ранку і тільки після цього скинула виклик?

Жук. Виходить, переглянув скільки тривала наша «розмова». Вирішую, що більше не прийматиму його викликів через месенджери. Лише безпосередньо на телефон. Там хоч би роз'єднують кожні півгодини.

— Раптом, ти довго думав, як правильно відповісти? — вирішую підіграти йому, щоб не здаватися ще більшою дурепою.

Все одно нахабна брехня вже розсекречена.

— І що це за питання? Ну, на яке ти так наполегливо чекала на відповідь, — питає Рома.

Недовго думаючи, йду далі списком наших питань для проєкту.

— Коли ти востаннє співав на самоті? І коли для когось іншого?

— До п'ятого класу виступав на шкільній сцені. Думаю, тобі це не секрет.

Це точно. У Барінова крутий голос і вчителі завжди насильно пхали його на всі можливі виступи.

— А чому перестав? — питаю не для проекту, а тому, що й справді цікаво.

— Перестало подобатися, — з легкістю заявляє він. Очевидно, що жодної драми за цим немає. — Приблизно на той час я повністю поринув у баскетбол.

— Але ж одне не заважає іншому, хіба не так?

— Абсолютно вірно. Тільки навіщо мені робити те, що не викликає колишніх позитивних емоцій?

І справді, якщо подивитися під цим кутом, то Рома має рацію.

— А на самоті співаєш?

— Тільки якщо десь заграла крута пісня.

— Ну, цим грішить кожен із нас, — посміхаюся я.

— А ти? Співала для когось? — приходить моя черга.

— Взагалі, якщо ти не знав, то розмовляєш зараз із людиною, яка в дитинстві мріяла співати на великій сцені, — на губах сяє усмішка при цих спогадах. — На мить, я навіть тобі заздрила, коли на кожне свято вчителі висували не мене.

— Нічого собі, які страшні таємниці розкриваються, — награто дивується Рома.

Впевнена, для правдоподібності навіть прикладає долоню до губ.

— До речі, давай відеозв'язок увімкнемо? — Рома пропонує в ту саму мить, коли ця дурна ідея миготить у голові.

— Давай, — спішно даю згоду, але перш ніж це зробити, вловлюю власні відчуття – дивне трепетне хвилювання.

Ледве відчутне, але воно проноситься кожною клітиною тіла і свідомості.

Різким рухом долоні поправляю волосся на голові і вмикаю камеру.Барінов, власною персоною, з'являється на екрані телефону на півхвилини швидше.

Жодної різниці з тим, що бачу щодня, не вловлюю. Він виглядає ідентично, тільки якось домашніше. Ніби не таким далеким, хоч всупереч усьому і зараз за сто кілометрів.

— Тобі набагато краще без цієї жахливої ​​темно-коричневої помади на губах, — зауважує Рома, спантеличуючи мене.

Він знає, якою помадою я користуюся щодня? І вважає її жахливою?

Не розумію, за який із фактів, що відкрилися, хапатися в першу чергу.

Світлані дуже йде такий колір і коли вона подарувала мені таку ж помаду на день народження, я була щаслива.

— Ти перший, хто вважає, що вона мені не йде, — говорю чисту правду.

Мама точно б сказала, щоб я змила, якби було все так погано.

Та й Нік із татом не прогавили б можливості посміятися.

— Просто без неї тобі набагато краще, — його чергова фраза викликає дивне збентеження.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍