Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

Ельф — як різьблена табуретка

 

Чоловік був дуже великий. Обличчя таке, що одразу віриться в ту орчанку, котру із степів привезли. Ні, воно людське, і навіть прикус у Дарки більш оркський, але в цілому якось занадто суворо для людини виходило.

Цей чоловік сидів навпроти Лялянівеля за столом і дивився так, наче це ельф впіймав Дарку в сніжному лабіринті. Зі звинуваченням дивився і великим сумнівом. Всім своїм виглядом демонструючи наскільки ельфу тут  не раді. Лялянівелю навіть захотілося розказати, що воно лише на рік і поклястися піти. Але він сидів, відповідав спокійним поглядом і чекав, чим ці оглядини закінчаться.

Щось чим далі, тим менше йому хотілося через рік повернутися в ліс. Залишиться просто на зло цим людям. Чого вони за нього все вирішують? А чим зайнятися він придумає. Він же маг. А маги тут повинні цінуватися.

— Ви одне одного варті, — нарешті сказав батько Дарки і голосно хмикнув. — Уперті.

Лялянівель смикнув плечем, але обличчя в нього було все таким же спокійним.

— От що тобі тут робити? Пісеньки співати будеш?

— Я не вмію, — признався Лялянівель і згадав скандал: — Приманювати покупчинь буду.

— Пфи, — образливо видихнув чоловік. — І чого з цими вухастими всі так носяться? Особливо дівки. Користі від них ніякої.

Лялянівель сперечатися не став. Зараз від нього дійсно ніякої користі.

— Знав би до чого воно приведе, сам би ті кораблі потопив, — сердито пробурчав чоловік. — Говорила ж мені розумна жінка, що дівчата моєї крові зовсім не те, що хлопці. Хлопці що, битися занадто сильно люблять і все, потім і це переростають, розумнішають. А тут дівчинка. Ну, сильніша за багатьох жінок, хоча зустрічав я якось одну войовницю, чистокровну людину, вона б мою дочку за мить скрутила, хоч би в неї та палиця в руках була, все одно скрутила. Ну, уперта. Так її матінка теж з цієї породи. І хто б знав. Вона ж довго-довго поводилася як звичайна дівчина! Ну, майже!

Це був крик душі.

І не зрозуміти, що після витівки колишнього нареченого Дарка дуже змінилася ельф не зміг би при всьому бажанні.

— І добре б стала поводитися як орчанка, шукати собі сильного чоловіка і його дружин в подружки підбирати… Знаєш, як в них заведено? Це тільки дурні кажуть, що орки забирають жінок собі в гареми. Насправді нічого ті орки без згоди тих дружин, що вже є, зробити не зможуть. Вони ж як розсердяться, розірвуть його на клаптики і підуть на пошуки іншого чоловіка, всім кагалом. Є навіть байка про те, як такі веселі вдовиці взяли в полон цілого вождя, провели переговори з його дружинами, і йому прийшлося на всіх цих вдовицях одружитися. І була в нього вдома невелика армія, яку навіть інші вожді боялися. Кажуть, що й в походи орки так часто ходять, щоб хоч трохи від дружин відпочити. Це першу вони ще можуть повибирати самостійно, а потім без згоди хоч головою бийся, не приймуть, не візьмеш. А ці дівиці за будь кого не підуть. Краще бути сьомою дружиною сильного і небідного воїна, чим першою якогось невдахи.

Розказавши Лялянівелю про орків, чоловік похитав головою і подивився в вікно.

Ельфу вперше в житті захотілося поспівчувати оркським вождям, які в походи від дружин бігають. Хоча хто ж їм винен? Були б невдахами, сиділи б собі наодинці і ніхто б їх не чіпав.

— Пиво будеш? — спитав чоловік.

Лялянівель кивнув, хоча пива не хотілося.

— Мене звати Гресь, — нарешті представився чоловік і пішов до скрині, наполовину засунутої в простінок. Мабуть це така холодильна шафа. — Твоє ім’я я знаю. А свою дочку не розумію. Ось навіщо їй ця ганьба? Чого її до ельфів понесло? Два дня мене дома не було і на тобі. Дочка на полювання поїхала. За чоловіком.

Лялянівель не став казати, що теж Дарку не розуміє. Він її знав недовго, для нього це не дивно.

Гресь похитав головою, витягнув із скрині невелику діжку з краником і акуратно поклав її на стіл.

— А що буде, коли дружина повернеться від родичів? Вона мені залишки волосся висмикає. Єдина дочка і таке свято ні з того, ні з цього. Ельф їй знадобився.

Насправді, ельф їй не був потрібен. Їй хотілося буди заміжньою, але щоб чоловік був десь далеко-далеко і не заважав.

Спіймавши себе на цій думці, Лялянівель автоматично взяв запропонований келих і відпив. Пиво виявилося добрим, про що він сказав. А Дарку захотілося схопити і добре потрясти, як ту стару грушу. Може щось на землю впаде. Самостійна жінка. Вільна, як вітер. А те, що іншим життя псує, так потерплять, недовго.

Втім, вона відразу так і сказала. Просто він її слова сприйняв недостатньо серйозно. Через рік відпустить (чи вигонить?) і добре.

І якщо подумати, повела ця діва себе як орчанка. Сама вибрала чого хоче, не питаючи думки чоловіка. Була собі звичайна людська дівчина, а завдяки якомусь дурню з кораблями стала незвичайною дівчиною-орком. Диво-то яке.

Наступна думка, на якій впіймав себе Лялянівель — того дурня потрібно втопити, разом з кораблями. Це він у всьому винен, чародій незвичних здібностей. Дівчат він уміє у всіляку чудасію перетворювати. Сволота. І це вона його ще й навіть не кохала. А що станеться якщо якась закохається?

— І чим ти збираєшся у нас займатися? — спитав Гресь, випивши половину келиха.

— Не знаю, — чесно відповів Лялянівель. — Дарці з магією допоможу розібратися, а то в такому стані вона і для себе, і для всіх навкруги небезпечна. А так, не знаю.

— Ким ти хоч у своєму лісі був?

— Вартовим. Ваша дочка казала тут є де тренуватися.

— Є, — кивнув чоловік і допив пиво. — Мої племінники туди ходять і дочка іноді. Спробуй її втримай, якщо хоче, — він похитав головою. — Вартовий, то добре, хоч не бард. Але для нашого міста твої уміння навряд підійдуть. Можеш чогось хлопців повчити, якщо захочеш. Хоча ельфи… — він похитав головою, видно сумніваючись, що Лялянівель захоче розкривати якісь лісні секрети. — Ой, сам вирішиш. Захочеш стояти собі осторонь, як різьблена табуретка, стій. Яка тепер різниця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍