Кетрін Огневич - Між нами контракт, Кетрін Огневич

 І ось тепер я сиджу в машині Влада на передньому сидінні, поки він сканує мене поглядом. У зелених очах вирує допитливість, від чого я злюся ще більше. Ну чому він просто не міг забути на все це, а? Чому йому не все одно? Адже на самому початку було зрозуміло, що я не подобаюся йому так само сильно, як і він мені.

Але останнім часом я почала помічати, що він став поводитися інакше. Влад став говорити мені компліменти, підбадьорював у важкі часи, дбав про мене... Я не розуміла, чому він це робить. З чого б йому раптом стати таким... нормальним? Можливо, справа в його батьку? Він щось сказав йому? Знову погрожував? Я не могла знати напевно, що все це не якийсь безглуздий розіграш, а тому й довіряти Владу теж не могла.

— Ну, то що, люба дружино, побалакаємо?
— У мене немає бажання розмовляти з тобою, — кажу я у відповідь, знову вмикаючи стерву, яка так дратувала його раніше. Але Влад на це зовсім ніяк не реагує.
— Я не відстану від тебе, поки ти мені не скажеш, що тебе так засмутило, руда.

Не витримавши, я дістала з рюкзака журнал і простягнула його хлопцеві. Той пильно дивився на обкладинку, а потім хмикнув.

— І все це через якесь фото? Пф, рано чи пізно всі б про це дізналися, крихітко.

— Хочеш сказати, що тебе не бентежить те, що про це тепер усі знають? 

— Анітрохи.

— Тобто тебе навіть не бентежить той факт, що тепер усі ставитимуть нам запитання? 

— Викрутимося, руденька. Не переймайся.

— Легко тобі сказати. Це не тебе вранці обступила купа репортерів, які хотіли взяти інтерв'ю з приводу весілля і майбутнього медового місяця!

— Тебе оточили репортери? — здивувався Влад.

— Оточили, це м'яко сказано. Швидше, налетіли як шуліки! 

— І що ти їм сказала?

— Те саме, що кажуть усі - без коментарів, панове!  

Влад пирснув зі сміху, а я стукнула його по плечу. Теж мені, чоловік!  Ні, щоб підтримати мене, а він трегоче як ненормальний/

— Досить реготати! Краще подумай, як нам піднести історію про те, як ми зустрічалися. Бо якщо ти ще не зрозумів, вони від нас не відстануть.

— Думаю, що батько розбереться з цим.

— А я ось так не думаю! Захотів би він, щоб про це ніхто не знав, то так і було б. Але ж ні, йому кортить розкрити свій рот і розповісти про це всьому світові! — роздратовано пробурмотіла я, заплющуючи очі, мріючи забути про весь цей кошмар, на який зараз перетворилося моє життя.

— Мабуть, ти маєш рацію. Мені потрібно йти на пару, я не можу запізнитися, тож... Давай подумаємо про це ввечері, добре? У мене ще залишилося кілька пар, тож...

— От і вали на свої пари. Це ж не тебе звалили на плече, як мішок із картоплею, і ніхто в тебе пальцем тикати не буде! - огризнулася я у відповідь, сердячись через те, як легко він не звертав уваги на подібні дрібниці. Перш, ніж він встиг щось сказати, я схопила свій рюкзак і повернулася назад у будівлю університету. Він, звісно ж, вчасно схаменувся і побіг за мною, але я встигла прослизнути в ліфт перед тим, як він закрився.

Зітхнувши від полегшення, я притулилася до стіни, і тільки зараз помітила свого викладача з англійської. Світлана Юріївна подивилася на мене з усмішкою, коли відірвала свій погляд від моєї обручки.

Чорт забирай, чому я сьогодні була такою неуважною і забула її зняти?

 — Вітаю, — сказала Світлана Юріївна, від чого я зніяковіла, і тихо пробурмотіла: "Дякую", а потім вийшла на дванадцятому поверсі, де зараз у мене за розкладом мала бути лекція зі стилістики іноземної мови.

Я залетіла в аудиторію наче навіжена, і сіла за вільну парту, неподалік від виходу. Як завжди лекції вела в нас літня жінка, якій, на думку інших студентів, уже давно час на пенсію. Утім, певною мірою я була з ними згодна. Вона була досить дивною і трохи вибагливою. Часом навіть було незрозуміло, що вона хотіла сказати, і робила помилки. І коли студенти піднімали руки і перепитували, вона всім своїм виглядом наполегливо доводила, що говорила зовсім інше.

Практично весь час я писала конспект, намагаючись не думати про Влада, який зневажливо ставився до ситуації, що склалася. Я не розуміла, як можна було бути таким байдужим до того, що відбувається? Для нього це була якась нісенітниця, а ось для мене... Сумніваюся, що його друзі дошкуляють йому запитаннями про те, коли він встиг себе одружитися на найвідомішій ботанці з філфаку.

На жаль, моя слава мене випереджала, від чого іноді мені хотілося сховатися. Так, у мене були успіхи, але я не дуже хотіла розголошувати з цього приводу. Однак викладачі так не вважали, і чинили по-своєму. Я всіляко намагалася уникати конференцій, на яких робили знімки, бо знала, що варто мені опинитися на першій шпальті газет і журналів, як мій батько миттєво вирахує моє місцезнаходження. І знаєте, що? Так і сталося! Принаймні, я впевнена, що саме так він мене і знайшов.

Після занять я вирішила з'їздити в Кіровське, де був бабусин будинок. Яким же був мій подив, коли я побачила, що він оточений високим парканом, якого раніше і в помині не було. Утім, питати в когось із сусідів, як він там опинився, безглуздо. Ясно як день, що все це витівки Олексія Жданова. Покрутившись якийсь час біля будинку, де колись я проводила весь свій час із бабусею, я ледь змусила себе піти назад на зупинку. 

 Коли я приїхала додому, то мене зустріла тиша. Зазвичай у такий час Влад уже вдома... Я зняла плащ і повісила його в шафку, а потім зняла свої черевики. Повісивши свої ключі на гачок, я попрямувала на кухню, сподіваючись щось поїсти. Утім, кого я обманюю - у холодильнику напевно, як зазвичай, миша повіситься від голоду, оскільки він порожній. Однак я була дуже здивована, побачивши Влада, що стояв коло плити, який безумовно щось готував. Немов відчувши мою присутність, він обернувся.

— Ось і руда прийшла, де тебе носило? — запитав він, від чого я трохи очманіла.

— Там, де тебе точно не було, — пробурчала я у відповідь, а потім попрямувала у вітальню, як раптом помітила однокурсника Влада, який сидів на дивані. Здається, це був той самий хлопець, який тоді заходив за ним. Побачивши мене, хлопець здивувався.

— Привіт, — сказав він, а потім повернувся до свого заняття, продовжуючи колупатися в якомусь приладі.

— Привіт, — пробурмотіла я у відповідь, і ледь не застогнала від розчарування.